розглянувши в судовому засіданні справу за позовом 8 навчального центру державної спеціалізованої служби транспорту (військова частина Т0500) до ОСОБА_3 про виселення без надання іншого жилого приміщення,

У квітні 2009 року 8 навчальний центр державної спеціалізованої служби транспорту (військова частина Т0500), звернувшись до суду з указаним позовом, зазначав, що відповідач разом з членами сім‘ї проживає у квартирі АДРЕСА_1.

Спірна квартира набула статусу службового жилого приміщення на підставі рішення виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 16 березня 2009 року № 68, є державною власністю, входить до сфери управління Міністерства транспорту та зв’язку України та перебуває на балансі позивача.

Відповідач проходив службу у військовій частині Т0500 (раніше 92422, А3351) з 19 липня 1993 року до 17 вересня 2008 року та був звільнений за систематичне невиконання умов контакту із зняттям з квартирного обліку у військовій частині. Він зареєстрований за іншою адресою та погіршив свої житлові умови шляхом відчуження належної йому частини квартири.

Уточнивши позовні вимоги, позивач просив виселити ОСОБА_3, ОСОБА_4, неповнолітніх ОСОБА_5 та ОСОБА_6 із квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 1 липня 2009 року позов задоволено. Виселено ОСОБА_3, ОСОБА_4, неповнолітніх ОСОБА_5 та ОСОБА_6 із квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.

Ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 17 вересня 2009 року зазначене судове рішення скасовано та провадження у справі закрито.

У касаційній скарзі 8 навчальний центр державної спеціалізованої служби транспорту (військова частина Т0500) просить ухвалу апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Районний суд, задовольняючи позов, виходив із того, що відповідачі підлягають виселенню із службового жилого приміщення на підставі ст. ст. 122, 124 ЖК України.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення та закриваючи провадження у справі, посилався на те, що указаний спір є публічно-правовим, а тому повинен розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

Проте з таким висновком апеляційного суду погодитися не можна.

Відповідно до ст. 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції – переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства.

Адміністративний позов – звернення до адміністративного суду про захист прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах.

Як убачається з матеріалів справи позивач звернувся до суду з позовом про виселення ОСОБА_3 разом з членами його сім‘ї із квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення на підставі ст. ст. 31, 40, 122, 124 ЖК України, ст. 387 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦПК України такі спори суди розглядають в порядку цивільного судочинства, оскільки предметом цього спору є право користування житлом.

Апеляційний суд, закриваючи провадження в справі помилково вважав даний спір публічно-правовим, допустив порушення процесуального закону, а тому ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню, а справа – передачі на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст. 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу 8 навчального центру державної спеціалізованої служби транспорту (військова частина Т0500) задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 17 вересня 2009 року скасувати, справу передати на новий апеляційний розгляд.