Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, треті особи: Львівське комунальне підприємство "Рембуд", орган опіки та піклування Залізничної районної адміністрації, про визнання права користування жилим приміщенням та за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням та виселення за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення апеляційного суду Львівської області від 15 червня 2009 року,

У вересні 2007 року ОСОБА_6 пред’явила в суді позов до ОСОБА_7 про визнання права користування жилим приміщенням.

Зазначала, що з 24 лютого 2000 року перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, від якого є донька – ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1. Після одруження вона вселилася до спірної квартири за адресою: АДРЕСА_1, як член сім’ї наймача, бере участь в оплаті за житло та комунальні послуги, а тому, на її думку, набула право користування спірним житлом.

З 2002 року між нею й відповідачем погіршились стосунки та з цього часу вони не мешкають разом, однак вона разом з донькою мешкає у спірній квартирі до теперішнього часу, а відповідач мешкає з іншою жінкою. Оскільки відповідач відмовляється добровільно надати згоду для її реєстрації в спірній квартирі, просила позов задовольнити з підстав ст. ст. 64, 65 Житлового кодексу України (далі – ЖК України (5464-10) ).

У квітні 2008 року ОСОБА_7 пред’явив у суді зустрічний позов до ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням та виселення.

Зазначав, що він є наймачем квартири АДРЕСА_2. З 2000 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6, від якого в них народилася донька – ОСОБА_8, яка зареєстрована в спірній квартирі. З 2001 року до 2005 рік він перебував на заробітках за кордоном, дозволив позивачці тимчасово мешкати у квартирі та доглядати за нею. ОСОБА_6 забезпечена жилою площею – є власником частини трикімнатної квартири, в якій і зареєстрована. 30 березня 2008 року шлюб між ними розірвано, він фактично утворив нову сім’ю з ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2 в них народився син ОСОБА_10.

Посилаючись на те, що спільне проживання з позивачкою є неможливим, просив позов задовольнити. На неодноразові його звернення до відповідачки про виселення зі спірної квартири остання не реагує, що змусило його звернутися із цим позовом.

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 8 квітня 2009 року в задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_7 задоволено. Зобов’язано ОСОБА_6 не чинити перешкод ОСОБА_7 в користуванні квартирою АДРЕСА_2 шляхом передачі ключів від вхідних дверей. Виселено ОСОБА_6 зі спірної квартири без надання іншого жилого приміщення.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 15 червня 2009 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_6 задоволено. Визнано за ОСОБА_6 право користування спірною квартирою. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати ухвалене у справі рішення суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_6 вселилася до спірної квартири як член сім’ї наймача за його згодою, тривалий час мешкає в квартирі, у зв’язку із чим набула право користування нею.

Проте погодитись із такими висновками суду не можна, оскільки суд дійшов їх із порушенням норм матеріального й процесуального права.

Як установлено судом і вбачається з матеріалів справи, сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 24 лютого 2000 року до 30 березня 2008 року. Від шлюбу мають дочку – ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1. ОСОБА_7 є наймачем квартири АДРЕСА_3 на підставі ордера № 027112, виданого Львівською міською радою, в якій згідно з довідкою Ф3, крім нього, зареєстрована неповнолітня дочка сторін.

Відповідно до ст. 64 ЖК України члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки.

Статтею 65 ЖК України встановлено, що наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Згідно з роз’ясненнями, що містяться в п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" (v0002700-85) (зі змінами), при розгляді спорів про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з’ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім’ї наймача, чи прописані вони в цьому жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім’ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.

Проте суд цих вимог закону не врахував і не перевірив, чи була письмова згода наймача спірної квартири – відповідача ОСОБА_7 - на вселення позивачки до квартири, чи вирішувалося питання її реєстрації в квартирі, поважність причин, за яких вона не була зареєстрована в ній, та чи не обумовлювався угодою між ними певний порядок користування квартирою, хоча зазначені обставини мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

З огляду на вищенаведені вимоги закону сам по собі факт тривалого проживання у квартирі не свідчить про набуття права користування нею.

Крім того, судом установлено, що позивачка зберігає за собою право користування жилим приміщенням у квартирі АДРЕСА_4, в якій згідно з довідкою ЛМІ ГУ МВС України у Львівській області вона зареєстрована (а. с. 41).

За змістом ст. ст. 64, 65 ЖК України за особою, яка проживає у наймача жилого приміщення як член його сім’ї, не може бути визнано право користування цим приміщенням, якщо вона зберігає за собою право користування іншим жилим приміщенням.

Проте апеляційний суд і цих обставин справи не дослідив, належної правової оцінки їм не дав та не з’ясував, чи було спірне приміщення постійним місцем проживання позивачки, чи зберігала вона право користування жилим приміщенням за адресою іншого житла та чи брала участь у приватизації останнього.

За таких обставин, які свідчать про те, що апеляційним судом неправильно застосовано матеріальний закон і це призвело до неправильного вирішення справи, рішення суду підлягає скасуванню з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Львівської області від 15 червня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.