Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про відшкодування матеріальної шкоди та за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_6, третя особа - ОСОБА_7, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 7 листопада 2007 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 10 квітня 2008 року,

У червні 2005 року ОСОБА_6 пред’явив у суді позов до ОСОБА_7 про відшкодування матеріальної шкоди.

Зазначав, що 22 квітня 2005 року о 9 годині, керуючи автомобілем ВАЗ 2109, номерний знак НОМЕР_1, що належить йому на підставі довіреності від 3 лютого 2005 року, і рухаючись із вул. Б. Хмельницького в смт Камишевака Оріхівського району, на зустрічній смузі, здійснюючи випередження, зіткнувся з автомобілем ГАЗ 33021, номерний знак НОМЕР_2, що належить ОСОБА_8, під керуванням ОСОБА_7, який під час маневру, повертаючи ліворуч, порушив Правила дорожнього руху (далі - ПДР).

У результаті зіткнення пошкоджено автомобіль ВАЗ 2109, чим йому завдано матеріальної шкоди. Збитки на ремонт автомобіля становлять 15 420 грн. 59 коп. та 265 грн. витрат на експертизу, які він просив стягнути з відповідача.

У березні 2006 року ОСОБА_8 пред’явив у суді позов до ОСОБА_6 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Зазначав, що 22 квітня 2005 року о 9 годині на перехресті вул. Красної та вул. Б. Хмельницького в смт Камишеваха Оріхівського району сталося зіткнення автомобіля ГАЗ 33021, номерний знак НОМЕР_2, що належить йому на праві власності, під керуванням ОСОБА_7 з автомобілем ВАЗ 2109, номерний знак НОМЕР_1, що належить ОСОБА_6, під його керуванням, який під час повороту ліворуч здійснив випередження транспортного засобу, чим порушив ПДР. У результаті зіткнення пошкоджено автомобіль ГАЗ 33021, чим ОСОБА_8 завдано матеріальної та моральної шкоду.

Збитки на ремонт автомобіля становлять 1 780 грн. 29 коп., моральна шкода - 6 000 грн. Також просив стягнути з ОСОБА_6 200 грн. витрат на проведення експертизи.

Ухвалою суду від 31 жовтня 2006 року зазначені позови об’єднано в одне провадження.

Рішенням Оріхівського районного суду Запорізької області від 7 листопада 2007 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 10 квітня 2008 року, позов ОСОБА_6 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_7 на його користь 15 420 грн. 59 коп. на відшкодування матеріальної шкоди та 265 грн. витрат на проведення експертизи. Позов ОСОБА_8 задоволено частково: стягнуто на його користь з ОСОБА_6 1 780 грн. 29 коп. на відшкодування матеріальної шкоди та 200 грн. витрат на проведення експертизи. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати постановлені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності – на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов’язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов’язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Проте зазначені вимоги закону залишилися поза увагою суду.

Відповідно до положень ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно із ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Задовольняючи в зазначеному розмірі позовні вимоги сторін, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із доведеності вини обох водіїв у скоєнні цієї ДТП та розміру завданої шкоди.

Проте з такими висновками судів повністю погодитися не можна, оскільки суди дійшли їх з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Проте всупереч вищенаведеним вимогам цивільного процесуального закону, суд обмежився лише перерахуванням зібраних у справі доказів, не давши їм належної правової оцінки.

При цьому суд не зазначив, у чому ж конкретно полягає вина кожного з водіїв у ДТП; не дослідив належним чином механізм скоєння ДТП, у рішенні не зазначив, які конкретні дії водіїв, як учасників дорожнього руху не узгоджуються з ПДР, чи є причинний зв’язок між їхніми діями й заподіяною внаслідок ДТП шкодою та як кожен із них повинен був діяти в цій пригоді, чи мали вони технічну можливість уникнути зіткнення.

З’ясування питання щодо правомірних дій обох водіїв у момент ДТП має суттєве значення для правильного вирішення спору та визначення розміру відшкодування матеріальної шкоди, яке розраховується у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Крім того, при визначенні розміру відшкодування на користь кожної з сторін суд не врахував вищезазначених вимог ст. 1187 ЦК України та роз’яснень, що містяться в п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року №6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" (v0006700-92) , відповідно до яких при наявності вини обох водіїв розмір відшкодування визначається відповідно до ступеня вини кожного, та стягнув на користь кожної із сторін повну вартість ремонту автомобілів.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, у порушення ст. ст. 303, 315 ЦПК України не перевірив доводів апеляційної скарги, зокрема твердження водія ОСОБА_7 та свідків ДТП про те, що сигнал лівого повороту був включений заздалегідь, а відповідно до акта, складеного працівниками кооперативу "Вольное", від 22 квітня 2005 року автомобіль ГАЗ 33021 не міг рухатися з правого боку дороги, оскільки на узбіччя було відсипано грунт; не взяв до уваги й те, що згідно з показами свідка ОСОБА_9 і відповідно до висновку експерта № 28-а від 5 травня 2007 року положення автомобіля ВАЗ 2109 вказане на схемі ДТП, суперечить його положенню на фотокартках, які були надані для проведення експертизи.

За таких обставин ухвалені судові рішення підлягають скасуванню з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити.

Рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 7 листопада 2007 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 10 квітня 2008 року скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про відшкодування матеріальної шкоди та за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_6, третя особа - ОСОБА_7, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.