Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Пшонки М.П.,

суддів: Жайворонок Т.Є., Мазурка В.А.,

Костенка А.В., Прокопчука Ю.В.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю "Абра" (далі – ТОВ "Абра"), третя особа – ОСОБА_4, про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зміни дати прийняття на роботу, відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 14 липня 2008 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 29 січня 2009 року,

У жовтні 2007 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ТОВ "Абра", третя особа – ОСОБА_4, про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зміни дати прийняття на роботу, відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що вона працювала в ТОВ "Абра" з 11 лютого 2005 року на посаді комірника, а потім майстром виробництва. На прохання керівництва ТОВ "Абра" нею 1 червня 2005 року було вдруге написано заяву про прийняття на роботу, оскільки її заяву від 11 лютого 2005 року було втрачено. 1 червня 2005 року видано наказ про прийняття ОСОБА_3 на роботу з 1 червня 2005 року, з яким її не ознайомлено.

Крім того, ОСОБА_3 указувала, що наказом № 28/09-к від 28 вересня 2007 року її безпідставно було звільнено з роботи за прогул без поважних причин за п. 4 ст. 40 КЗпП України, оскільки вона 17 вересня 2007 року написала заяву про надання їй відпустки за власний рахунок з 17 вересня 2007 року до 28 вересня 2007 року й заяву про надання їй чергової щорічної відпустки з 1 жовтня 2007 року до 12 жовтня 2007 року, на яких є резолюція "Не заперечую" начальника виробництва Потапенка.

ОСОБА_3 просила позовні вимоги задовольнити.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 14 липня 2008 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 29 січня 2009 року рішення Дарницького районного суду м. Києва від 14 липня 2008 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про зміну дати прийняття на роботу скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення, яким змінено дату прийняття ОСОБА_3 на роботу.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 ставить питання про скасування судових рішень, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині зміни дати прийняття на роботу ОСОБА_3 та задовольняючи в цій частині позовні вимоги, апеляційний суд обґрунтовано виходив із того, що ОСОБА_3 доведено факт допущення її до роботи в ТОВ "Абра" на посаді комірника з 11 лютого 2005 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або вирішені ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно зі ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом досліджені обставини справи повно, зібраним доказам дана належна оцінка.

Оскаржуване рішення апеляційного суду в частині зміни дати прийняття на роботу ОСОБА_3 відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Разом із цим відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим та стосуватися, зокрема, питань: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відмовляючи ОСОБА_3 у задоволенні позовних вимог про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що ОСОБА_3 допустила прогул без поважних причин, при її звільненні ТОВ "Абра" не були порушені вимоги закону.

Проте з такими висновками судів погодитися не можна, оскільки суди дійшли їх із порушенням норм матеріального та процесуального права.

Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в п. 24 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) , при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв’язку з поміщенням до медвитверезника, самовільним використанням без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишенням роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов’язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Суди не врахували цих роз’яснень і доводів ОСОБА_5 про те, що вона прогулу без поважних причин не вчиняла, а перебувала у відпустці, що ця відпустка була узгоджена з виконуючим обов’язки заступника директора з виробництва (т. 1 а.с. 4) і що відсутність наказу на заяву про відпустку за резолюцією її керівника не може розцінюватися як прогул без поважних причин.

Апеляційний суд на доводи апеляційної скарги про погодження ОСОБА_5 відпустки з виконуючим обов’язки заступника директора з виробництва уваги не звернув і обмежився висновком про відсутність наказу про надання відпустки та відсутністю ОСОБА_5 на робочому місці без поважних причин, не врахувавши роз’яснення постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) про те, що прогулом може бути самовільне використання відпустки без погодження з власником або уповноваженим ним органом.

За таких обставин, які свідчать про порушення судами ст. ст. 213, 214 ЦПК України, судові рішення в частині позовних вимог про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди підлягають скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 337, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 14 липня 2008 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 29 січня 2009 року в частині позовних вимог ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю "Абра", третя особа – ОСОБА_4, про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди скасувати, а справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішення Апеляційного суду м. Києва від 29 січня 2009 року в частині позовних вимог ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю "Абра", третя особа – ОСОБА_4, про зміну дати прийняття на роботу залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.