Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Пшонки М.П.,

суддів: Жайворонок Т.Є., Костенка А.В.,

Прокопчука Ю.В., Мазурка В.А., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Українського державного підприємства поштового зв’язку "Укрпошта" в особі Полтавської дирекції (далі – УДППЗ "Укрпошта" в особі Полтавської дирекції), виконавчого комітету Полтавської міської ради про визнання договору оренди землі недійсним за касаційною скаргою УДППЗ "Укрпошта" в особі Полтавської дирекції на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 27 червня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 6 жовтня 2008 року,

У березні 2008 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що згідно з договором купівлі-продажу від 20 жовтня 2000 року йому належить гараж, що розташований на АДРЕСА_1. 2 квітня 2003 року він отримав державний акт на право приватної власності на землю, відповідно до якого йому передано у власність земельну ділянку площею 58 кв. м для обслуговування гаража. 7 лютого 2006 року виконавчим комітетом Полтавської міської ради та УДППЗ "Укрпошта" в особі Полтавської дирекції укладено договір оренди землі по АДРЕСА_1, відповідно до умов якого УДППЗ "Укрпошта" в особі Полтавської дирекції надано в оренду земельну ділянку площею 997 кв. м. Ця земельна ділянка межує з належною ОСОБА_3 на праві власності земельною ділянкою, унаслідок чого він позбавлений можливості вільного доступу та її використання, тому просив визнати договір оренди землі недійсним.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 27 червня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 6 жовтня 2008 року, позов задоволено. Визнано недійсним договір оренди землі по АДРЕСА_1, укладений між виконавчим комітетом Полтавської міської ради та УДППЗ "Укрпошта" в особі Полтавської дирекції.

У касаційній скарзі УДППЗ "Укрпошта" в особі Полтавської дирекції порушує питання про скасування судових рішень та ухвалення рішення про відмову в позові, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, заслухавши доповідь судді-доповідача, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Судом установлено, що сторони спору є суміжними землекористувачами.

Згідно з договором купівлі-продажу від 20 жовтня 2000 року ОСОБА_3 є власником гаража площею 21,4 кв. м., що розташований на земельній ділянці державного фонду (а. с. 6).

Відповідно до рішення Октябрської районної у м. Полтави ради від 25 лютого 2003 року №77 позивачу для обслуговування гаража передано в приватну власність земельну ділянку площею 58 кв. м, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю від 2 квітня 2003 року (а.с.7).

7 лютого 2006 року виконавчим комітетом Полтавської міської ради та УДППЗ "Укрпошта" укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого УДППЗ "Укрпошта" в особі Полтавської дирекції передається земельна ділянка площею 997 кв. м по АДРЕСА_1. Ця земельна ділянка межує з належною позивачу земельною ділянкою (а. с. 32-35), тому ОСОБА_3 позбавлений можливості вільного доступу та використання належної йому земельної ділянки.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд виходив із того, що під час укладення договору оренди не була належним чином розроблена технічна документація із землеустрою, а саме: не виконаний проект розподілу території між усіма суміжними землекористувачами, не встановлені межі землекористування в натурі, що є істотною умовою для укладання договору, що є підставою для визнання договору недійсним. Тобто в результаті укладення договору оренди землі були порушені права позивача як власника суміжної земельної ділянки на користування землею, оскільки іншої можливості доступу до земельної ділянки, крім через територію орендованої відповідачем земельної ділянки, ОСОБА_3 не має.

Однак судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 2 ст. 125 Земельного кодексу України (далі – ЗК України) право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди та його державної реєстрації. Саме після такої реєстрації, як зазначено в ст. 18 Закону України від 6 жовтня 1998 року №161-ХІV "Про оренду землі", цей договір набуває чинності.

Як установлено судом, 7 лютого 2006 року УДППЗ "Укрпошта" уклало договір оренди землі для здійснення господарської діяльності.

Частиною 3 ст. 125 ЗК України заборонено приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації.

Ухвалюючи рішення, якими з користування відповідача фактично вилучена спірна земельна ділянка, надана підприємству рішенням виконавчого комітету Полтавської міської ради від 14 вересня 2005 року №211, суди не врахували положення ст. ст. 141, 149 ЗК України щодо порядку вилучення земельних ділянок і залишили поза увагою ту обставину, що юридичною підставою володіння та користування відповідачем спірною земельною ділянкою є рішення вищезазначеної ради, яке є чинним і в установленому порядку ніким не оскаржено й не скасовано (а. с. 32).

Судом установлено, що ОСОБА_3 став власником земельної ділянки площею 58 кв. м у лютому 2003 року, а власником гаража – у жовтні 2000 року.

Як пояснив представник відповідача, спірною земельною ділянкою відповідач користується за договором оренди понад 10 років і між попередніми власниками гаража спору про суміжне землекористування не було.

На обґрунтування заперечень проти позовних вимог про визнання договору оренди землі недійсним УДППЗ "Укрпошта" в особі Полтавської дирекції зазначало, що в провадженні господарського суду є їхній позов до ОСОБА_3 як суб’єкта підприємницької діяльності про захист порушеного права землекористування та останній не ставив питання про встановлення земельного сервітуту, забезпечення йому проходу (проїзду) через спірну земельну ділянку, що свідчить про те, що він користувався й користується належною йому земельною ділянкою та має вільний доступ до гаража.

До матеріалів справи приєднана копія акта державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкта – офісного приміщення по АДРЕСА_1, замовником якого виступає приватний підприємець ОСОБА_3, та інші письмові докази, які свідчать про те, що суду слід з’ясувати дійсні обставини, що підтверджують факт правомірного користування сторонами спірними земельними ділянками.

Однак суд у порушення ст. ст. 10, 221-214 ЦПК України (1618-15) цим обставинам не дав належної оцінки, не визначив характер спірних правовідносин.

Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на ці порушення й залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин судові рішення не можна вважати законними та обґрунтованими, тому вони підлягають скасуванню.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу Українського державного підприємства поштового зв’язку "Укрпошта" в особі Полтавської дирекції задовольнити частково.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 27 червня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 6 жовтня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.