Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

суддів: Григор’євої Л.І.,

Балюка М.І., Барсукової В.М., -

розглянувши у попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, П’ята Донецька державна нотаріальна контора – про визнання заповіту недійсним, визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом та визнання права власності на земельну ділянку, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Донецької області від 3 серпня 2009 року,

У лютому 2008 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи його тим, що після смерті його матері, ОСОБА_6 20 лютого 2005 року він успадкував згідно заповіту від 27 січня 1996 року частину будинку АДРЕСА_1, інші частини успадкували його брат ОСОБА_5 та відповідачка ОСОБА_4 Зазначав, що звернувся до П’ятої Донецькою нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку, на якій розташований будинок, однак отримав відповідь про те, що таке свідоцтво видано ОСОБА_4 згідно із заповітом від 23 листопада 1993 року. Вказував, що ОСОБА_6 не могла скласти заповіт на земельну ділянку, оскільки не мала державного акту на право приватної власності на землю. Просив визнати недійсним заповіт від 23 листопада 1993 року в частині розпорядження земельною ділянкою, визнати недійсним свідоцтво про право власності на вказану земельну ділянку, видане на ім’я ОСОБА_4, визнати за ним право власності на земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням Куйбишевського районного суду м. Донецька від 22 травня 2009 року позов задоволено частково. Визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, яке видане на ім’я ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 0,0996 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1. Визнано за ОСОБА_3 право власності на 22/100 частин зазначеної земельної ділянки площею 0, 0219 га. В іншій частині позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 3 серпня 2009 року рішення районного суду скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду, чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки доводи касаційної скарги та матеріали справи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права або порушення норм процесуального права, а отже, відсутні передбачені ст. ст. 338 - 341 ЦПК України підстави для скасування вказаних судових рішень, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу.

Керуючись ст. ст. 331, 332, 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення апеляційного суду Донецької області від 3 серпня 2009 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.