Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом кредитної спілки "Лан" до ОСОБА_6 та ОСОБА_7, третя особа – Державна комісія з регулюванням ринків фінансових послуг України, про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою кредитної спілки "Лан" на рішення Хмельницького міськрайонного суду від 11 червня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 22 жовтня 2009 року,

У грудні 2008 року кредитна спілка "Лан" (далі – КС "Лан") звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6 та ОСОБА_7, третя особа – Державна комісія з регулюванням ринків фінансових послуг України, про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позивач зазначав, що 5 квітня 2007 року між КС "Лан" та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір, за яким КС "Лан" надало ОСОБА_6 кредит у сумі 2 000 грн. строком на 12 місяців під 54 % річних. На забезпечення цього договору в той же день КС "Лан" було укладено договір поруки з ОСОБА_7 Посилаючись на те, що відповідачка ОСОБА_6 порушила взяті на себе зобов’язання за договором та допустила заборгованість, позивач просив стягнути солідарно з відповідачів 1 839 грн. 27 коп. боргу, 1 545 грн. 59 коп. процентів за користування, 1 714 грн. 59 коп. штрафу за порушення графіку повернення кредиту, 416 грн. 95 коп. інфляційних коштів по основній сумі боргу та 251 грн. 15 коп. інфляційних коштів по відсотках за користування кредитом, а всього – 5 767 грн. 55 коп.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 11 червня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 22 жовтня 2009 року, у позові відмовлено.

У касаційній скарзі кредитна спілка "Лан", посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені ускарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Ухвалюючи рішення про відмову в позові суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що дії КС "Лан" щодо передачі коштів ОСОБА_6 на умовах договору кредиту є незаконними, оскільки спілка не має ліцензії для надання такої фінансової послуги.

Однак з таким висновком погодитися не можна.

Відповідно до ч. 4 ст. 8 Закону України "Про кредитні спілки" ліцензуванню в кредитних спілках підлягає діяльність по залученню внесків (вкладів) членів кредитної спілки на депозитні рахунки, а також інші види діяльності відповідно до закону.

Згідно з п. 1.2 Ліцензійних умов провадження діяльності кредитних спілок з надання фінансових послуг, затверджених розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 2 грудня 2003 року № 146 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 25 грудня 2003 року за № 1225/8546 (z1225-03) , для залучення внесків (вкладів) членів кредитної спілки на депозитні рахунки, використання таких коштів для надання їм кредитів кредитна спілка зобов’язана отримати ліцензію на здійснення діяльності по залученню внесків (вкладів) членів кредитної спілки на депозитні рахунки. Для надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів (кредитів банків, коштів інших установ та організацій) кредитна спілка зобов’язана отримати ліцензію на здійснення діяльності кредитної спілки з надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів, крім внесків (вкладів) членів кредитної спілки на депозитні рахунки. Діяльність кредитної спілки з надання фінансових кредитів за рахунок капіталу кредитної спілки, а також коштів об’єднаних кредитних спілок, залучених кредитною спілкою, що є їх членом, та коштів спільних фінансових фондів асоціацій кредитних спілок, утворених їх членами, не потребує отримання ліцензії.

Судом установлено, що 5 квітня 2007 року між кредитною спілкою та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір, за яким спілкою передано ОСОБА_6 2 000 грн. на умовах кредиту строком на 12 місяців під 54 % річних.

У судовому засіданні представник кредитної спілки посилався на те, що кредит ОСОБА_6 надано за рахунок власних коштів кредитної спілки, а не залучених коштів, а тому надання такої послуги ліцензування не потребує.

Даючи оцінку цьому посиланню суд його не перевірив та вказав, що це не звільняє спілку від обов’язку отримати ліцензію.

Такий висновок суду є помилковим, оскільки за наявності ліцензії по залученню внесків (вкладів) членів кредитної спілки на депозитний рахунок спілка вправі використовувати такі кошти для надання членам кредитної спілки кредитів.

Суд на зазначене положення закону уваги не звернув, посилання представника позивача на те, що кредит надавався за рахунок капіталу кредитної спілки не перевірив, за рахунок яких саме коштів – залучених; внесків членів кредитної спілки, залучених на депозитний рахунок; чи за рахунок капіталу самої кредитної спілки надано кредит відповідачці не встановив. Разом з тим, з’ясування цих обставин має визначальне значення для правильного вирішення спору, а тому ухвалення судом рішення без їх з’ясування та належної оцінки є передчасним.

Крім того, судом не взято до уваги, що вимоги кредитної спілки зводяться до виконання відповідачами договорів кредиту та поруки, які у встановленому законом порядку недійсними не визнані, а надання кредиту без ліцензії позбавляє спілку права вимагати сплати процентів за користування коштами, а не повернення основного боргу.

Таким чином, судом допущено порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення та передачі справи на новий розгляд. Оскільки зазначене порушення було допущено судом першої інстанції і не було усунено апеляційним судом справу слід передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 336, ч. 2 ст. 338, п. 2 ч. 1 ст. 344 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу кредитної спілки "Лан" задовольнити частково.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду від 11 червня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 22 жовтня 2009 року скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.