Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про встановлення факту прийняття спадщини за заповітом, визнання права власності на спадкове майно та усунення перешкод у користуванні спадковим майном за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області від 11 грудня 2007 року,

У вересні 2006 року ОСОБА_6 звернулася в порядку ст. 48 Закону України "Про власність" і ст. 391 ЦК України до суду з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про встановлення факту прийняття спадщини за заповітом ОСОБА_10, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, складеного нею та посвідченого 23 липня 1998 року державним нотаріусом Ужгородської державної нотаріальної контори, що знаходиться за місцем відкриття спадщини на вул. Перемоги (тепер вул. Сентмігалі) у с. Часлівці Ужгородського району Закарпатської області і складається із земельної ділянки, житлового будинку та господарських будівель і споруд, визнання права власності на спадкове майно та усунення перешкод у користуванні спадковим майном. В обгрунтування своїх вимог позивачка вказувала, що фактично прийняла спадщину за заповітом після смерті спадкодавця, господарювала на її земельній ділянці, доглядала за братом, який мешкав за місцем відкриття спадщини.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер її батько, ОСОБА_11, після смерті якого відрилася спадщина для неї за законом на вказане майно.

У квітні 2003 року позивачка дізналася, що 30 травня 1996 року ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_12, ОСОБА_10, ОСОБА_11 (померлий) отримали свідоцтва про право власності по 1/6 частині кожному на спірний будинок на підставі рішення виконавчого комітету Коритянської сільської ради народних депутатів від 30 травня 1996 року № 9, про що вона раніше не знала.

Вважаючи, що вона належним чином прийняла спадщину за заповітом шляхом вступу в законне володіння після смерті спадкодавця, а відповідачі не є спадкоємцями першої черги за законом, позивачка просила задовольнити її вимоги.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 2 жовтня 2007 року позов задоволено. Судом установлено факт прийняття ОСОБА_6 спадщини за заповітом після смерті матері, ОСОБА_10. Визнано за ОСОБА_6 право власності на 2/6 частини будинку АДРЕСА_1 та земельну ділянку розміром 0,37 га, що належала спадкодавцеві на підставі державного акта на право приватної власності на землю. Зобов’язано відповідачів усунути перешкоди в користуванні позивачкою спадковим майном.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області від 11 грудня 2007 року вказане рішення місцевого суду скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

ОСОБА_6 звернулася до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції й залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Скасовуючи рішення місцевого суду й ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції обгрунтовано виходив із того, що ОСОБА_6 у визначений законом строк і спосіб не прийняла спадщину за заповітом після матері, ОСОБА_10, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, та не довела своїх вимог належними й допустимими доказами.

Крім того, апеляційний суд правильно вказав, що рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 27 лютого 2006 року, яке набрало законної сили і яким відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_6 про визнання недійсним рішення Коритянської сільської ради народних депутатів від 30 травня 1996 року № 9, встановлено факт прийняття спадщини відповідачами: ОСОБА_7, ОСОБА_8 і ОСОБА_9 – після смерті спадкодавців: ОСОБА_11 і ОСОБА_10 – відповідно до ст. 549 ЦК України 1963 року шляхом вступу в управління та володіння спадковим майном, а тому ці обставини згідно з правилами ч. 3 ст. 61 ЦПК України не підлягають доказуванню.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з вимогами ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судом першої інстанції або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що під час розгляду справи апеляційним судом допущені порушення норм матеріального або процесуального права, які передбачені ст. ст. 338 – 341 ЦПК України (1618-15) як підстави для скасування рішень, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу.

Керуючись ст.ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області від 11 грудня 2007 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.