Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_10, ОСОБА_11 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_12 до Державної адміністрації залізничного транспорту України (Укрзалізниця), державного підприємства "Придніпровська залізниця" (далі – ДП "Придніпровська залізниця"), третя особа – Міністерство транспорту та зв’язку України, про відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою Державної адміністрації залізничного транспорту України (Укрзалізниця) на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2007 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду м. Києва від 21 січня 2008 року,

У грудні 2005 року позивачі звернулися в порядку ст.ст. 3, 55- 57 Конституції України, ст. 15 ЦК України, ст.ст. 3, 11, 12, 15- 18, 24 Закону України "Про захист прав споживачів" до суду з позовом до Державної адміністрації залізничного транспорту України (Укрзалізниця), третя особа – Міністерство транспорту та зв’язку України, і просили стягнути на користь кожного з них по 5 000 гривень моральної шкоди, завданої бездіяльністю посадових осіб відповідача.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 31 січня 2007 року до участі у справі в якості співвідповідача залучено ДП "Придніпровська залізниця".

В обгрунтування своїх вимог зазначали, що 23 липня 2005 року придбали квитки на поїзд № 40 Севастополь-Київ (відправлення з Севастополя 23 липня 2005 року о 17 годині 39 хвилин і прибуття до м. Києва 24 липня 2005 року о 7 годині 08 хвилин). Однак фактично до м. Києва вказаний поїзд прибув 25 липня 2005 року о 9 годині 30 хвилин, тобто із запізненням на 26 годин. Причиною затримки руху поїзда стала надзвичайна ситуація – пожежа та вибухи ракет і боєприпасів на території 275 артилерійської бази Міністерства оборони України поблизу с. Новобогданівки Мелітопольського району Запорізької області. Оскільки під час вимушених зупинок поїзда посадові особи ДП "Придніпровська залізниця" не повідомляли їх як пасажирів про причини затримки руху, не забезпечили водою та продуктами харчування і вони переживали через невизначеність свого становища, що призвело до нервових розладів, депресивного стану та погіршення самопочуття, позивачі просили стягнути на їхню користь завдану моральну шкоду.

Справа судами розглядалася неодноразово.

Останнім рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2007 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду м. Києва від 21 січня 2008 року, позов задоволено частково. Стягнуто з ДП "Придніпровська залізниця" в рахунок відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_6 – 3 000 гривень, ОСОБА_6 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_7 – 3 000 гривень, ОСОБА_8 – 3 000 гривень, ОСОБА_9 – 3 000 гривень, ОСОБА_9 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_10 – 3 000 гривень, ОСОБА_11 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_12 – 3 000 гривень. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Державна адміністрація залізничного транспорту України (Укрзалізниця) звернулася до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судом норм процесуального права й неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий суд, з висновками якого погодилася й апеляційна інстанція, виходив із того, що в порушення вимог ст. 911 ЦК України під час вимушених зупинок поїзда в м. Мелітополі, м. Джанкої й м. Херсоні позивачі не були повідомлені посадовими особами ДП "Придніпровська залізниця" про причини вимушених зупинок і час відправлення поїзда; не були забезпечені водою та їжею; у вагонах не працювали кондиціонери та вбиральні, що призвело до тривалих переживань і стресів пасажирів.

Проте з таким висновком судів погодитися не можна, оскільки він суперечить нормам матеріального та процесуального права.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Як убачається з матеріалів справи, причиною тривалої затримки руху поїзда № 40 Севастополь-Київ, пасажирами якого були позивачі, стала надзвичайна ситуація – пожежа та вибухи протягом кількох днів ракет і боєприпасів на території 275 артилерійської бази Міністерства оборони України, що розташована поблизу с. Новобогданівки Мелітопольського району Запорізької області та на відстані 1 кілометра від залізниці, а також відповідне рішення оперативного міжвідомчого штабу Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи про тимчасове припинення руху поїздів, яке було прийняте з метою забезпечення безпеки пасажирів (т. 1, а.с. 59).

За загальним правилом ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Зокрема таким випадком, у разі настання якого моральна шкода відшкодовується незалежно від вини, є заподіяння шкоди внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов’язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак, собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

При цьому шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 ЦК України).

Таким чином, не встановивши вини ДП "Придніпровська залізниця" у тривалих затримках руху поїзда, суд дійшов передчасного висновку про обов’язок залізниці відшкодувати заподіяну позивачам моральну шкоду.

Оскільки суди в повному обсязі встановили обставини справи, але невірно застосували норми права, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог до ДП "Придніпровська залізниця".

Керуючись ст.ст. 336, 341 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу Державної адміністрації залізничного транспорту України (Укрзалізниця) задовольнити частково.

рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2007 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду м. Києва від 21 січня 2008 року в частині задоволення вимог до державного підприємства "Придніпровська залізниця" скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_10, ОСОБА_11 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_12 до державного підприємства "Придніпровська залізниця" про відшкодування моральної шкоди відмовити.

У решті – судові рішення залишити без змін.

рішення оскарженню не підлягає.