Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа – відділ опіки та піклування Октябрської районної у м. Полтаві ради, про визнання права власності на ? частину квартири, вселення, визначення порядку користування квартирою, поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6, третя особа – автогаражний кооператив "Дружба", про визнання права власності на квартиру, гаражі за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 28 травня 2008 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області від 19 серпня 2008 року,

У лютому 2007 року ОСОБА_6 звернулася в порядку ст.ст. 60, 61, 69, 70, 71 Сімейного кодексу України (далі – СК України) до суду з позовом до ОСОБА_7, в якому просила визнати право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1; визначити порядок користування квартирою шляхом виділення їй із сином кімнати № 2, кімнату № 1 залишити в користуванні відповідача; підсобні приміщення залишити в спільному користуванні сторін; вселити її разом із сином до квартири; визнати за нею право власності на ? частину автомобіля ОСОБА_8, номерний знак НОМЕР_1, виділивши його відповідачеві; визнати за нею право власності на гараж № 15 ряд № 6 в автогаражному кооперативі "Дружба", гараж № 49 у цьому ж кооперативі виділити відповідачеві; поділити майно побутового призначення: виділити їй пральну машину вартістю 2 300 гривень, м’який куточок для кухні вартістю 600 гривень, диван дитячий вартістю 1 500 гривень, комп’ютер вартістю 7 000 гривень, а всього майна на суму 11 400 гривень; решту майна виділити ОСОБА_7 В обгрунтування своїх вимог позивачка вказувала, що це майно було набуте сторонами під час знаходження в зареєстрованому шлюбі, яке відповідач у добровільному порядку поділити відмовляється й чинить їй та сину перешкоди в користуванні квартирою.

У березні 2007 року ОСОБА_7 звернувся в порядку ст.ст. 57, 60 СК України й ст. 392 ЦК України до суду із зустрічним позовом, в якому просив визнати за ним право власності на вказану квартиру та гаражі зі стягненням із нього на користь ОСОБА_6 ? частини вартості гаражів. В обгрунтування своїх вимог ОСОБА_7 указував, що спірна квартира, хоча й була придбана під час шлюбу, не є спільним майном подружжя, оскільки куплена на його власні кошти, отримані від продажу належної йому однокімнатної квартири, а також на кошти, повернуті йому позичальником ОСОБА_9

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 28 травня 2008 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області від 19 серпня 2008 року, первісний позов задоволено частково, зустрічний позов задоволено. Постановлено визнати за ОСОБА_6 право власності на гараж АДРЕСА_2, вартістю 44 278 гривень; вселити ОСОБА_6 із сином, ОСОБА_10, до квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1. Визнано за ОСОБА_7 право власності на квартиру АДРЕСА_1 та на гараж АДРЕСА_2, вартістю 38 450 гривень.

ОСОБА_6 звернулася до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції, змінити рішення місцевого суду, визнати за нею право власності на ? частину спірної квартири та стягнути на її користь компенсацію вартості ? частини автомобіля, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, зокрема ст.ст. 60, 61, 303 ЦПК України й ст. 60 СК України.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи частково первісний позов і повністю зустрічний позов, місцевий суд, з висновками якого погодилася й апеляційна інстанція, виходив із того, що набута під час шлюбу спірна квартира не є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки придбана за особисті кошти ОСОБА_7 Крім того, відмовляючи в задоволенні вимог ОСОБА_6 про визнання права власності на ? частину придбаного в шлюбі автомобіля, суд указав, що це майно продано відповідачем у грудні 2006 року, а вимог про стягнення вартості частини цього автомобіля позивачка не заявляла.

Проте з такими висновками судів у частині відмови в задоволенні вимог ОСОБА_6 про визнання права власності на ? частину квартири й стягнення компенсації вартості ? частини автомобіля та задоволення вимог ОСОБА_7 про визнання за ним права власності на всю квартиру погодитися не можна, оскільки вони суперечать нормам матеріального та процесуального права.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно із ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57- 60 ЦПК України.

Статтями 60, 61 ЦПК України встановлені правила звільнення сторони від доказування та розподілу обов’язків по доказуванню між сторонами.

За загальним правилом, установленим ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, установлених ст. 61 ЦПК України.

Обставини, визнані сторонами, згідно із ч. 1 ст. 61 ЦПК України не підлягають доказуванню.

Проте це загальне правило діє, якщо в нормах матеріального права відсутня вказівка про перерозподіл обов’язків доказування.

Згідно зі ст. 60 СК України м айно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до вимог пп. 2, 4 ст. 65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім’ї, створює обов’язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім’ї.

Тобто названі норми матеріального права припускають існування факту спільної сумісної власності подружжя, доки не доказано інше кимось із подружжя.

Як убачається з матеріалів справи, спірна трикімнатна квартира була придбана ОСОБА_7 25 грудня 2001 року, а свою однокімнатну квартиру він продав 26 лютого 2002 року (а.с. 23, 24).

Таким чином, висновок суду про те, що вказане майно не є спільною сумісною власністю подружжя, є передчасним.

Крім того, як стверджує ОСОБА_6, спірний автомобіль був проданий уже після припинення фактичних шлюбних відносин, що встановлено рішенням суду від 20 березня 2007 року; згоди на відчуження автомобіля вона не давала; доказів передачі їй коштів від продажу відповідач не надав. Крім того, у судовому засіданні вона уточнила свої вимоги в цій частині й просила стягнути на її користь компенсацію вартості ? частини автомобіля (а.с. 95).

У порушення ст. 214 ЦПК України суд зазначених вимог закону до уваги не взяв, під час вирішення позовних вимог належним чином не перевірив доводів, викладених у позовах; не визначив обсяг спільного майна подружжя, яке просили поділити сторони, та, указавши на задоволення зустрічного позову в повному обсязі, фактично задовільнив його частково .

Суд апеляційної інстанції на вказане не звернув уваги, у порушення вимог ст.ст. 303, 315 ЦПК України не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретних обставин та фактів, що спростовують такі доводи, і залишив рішення місцевого суду без змін.

За таких обставин постановлені судові рішення в частині відмови в задоволенні вимог ОСОБА_6 про визнання права власності на ? частину квартири й стягнення компенсації вартості ? частини автомобіля та задоволення вимог ОСОБА_7 про визнання за ним права власності на всю квартиру підлягають скасуванню з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України, з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно з’ясувати характер спірних правовідносин, права та обов’язки сторін у справі й ухвалити у справі законне й обґрунтоване судове рішення

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 28 травня 2008 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області від 19 серпня 2008 року в частині відмови в задоволенні вимог ОСОБА_6 про визнання права власності на ? частину квартири й стягнення компенсації вартості ? частини автомобіля та задоволення вимог ОСОБА_7 про визнання за ним права власності на всю квартиру скасувати, справу в цій частині передати на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

У решті – судові рішення залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.