Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7 до Вінницької міської ради, ОСОБА_8, ОСОБА_9, третя особа - ОСОБА_10, про визнання недійсними рішення Вінницької міської ради, державного акта на право власності на земельну ділянку, договору купівлі-продажу земельної за касаційною скаргою ОСОБА_6, ОСОБА_7 на рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 31 березня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 20 липня 2009 року,

У березні 2009 року ОСОБА_6, ОСОБА_7 звернулись до суду із зазначеним позовом, який у процесі розгляду справи уточнили, доповнили, посилаючись на те, що ОСОБА_6 є співвласником 3/50 частин будинку АДРЕСА_1, а 47/50 частин цього будинку належить на праві власності ОСОБА_7 Житловий будинок знаходиться на земельній ділянці площею 2 263 кв. м, закріпленій за будинком, із них 600 кв. м у постійне та 1 663 кв. м у тимчасове користування, згідно з рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради від 24 листопада 1988 року № 362. Р ішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради від 3 грудня 1998 року співвласникам 23/50 частин будинку було виділено в постійне користування 1 000 кв. м і 40 кв. м у тимчасове короткострокове користування строком на 3 роки. Отже, площа земельної ділянки, наданої в постійне користування, склала 1 600 кв. м, площа земельної ділянки, що залишилась у тимчасовому користуванні, 421 кв. м. Рішенням Вінницької міської ради від 19 червня 2007 року № 1201 затверджено проект відведення земельної ділянки ОСОБА_8 та передано їй у власність земельну ділянку площею 1 000 кв. м для будівництва й обслуговування житлового будинку, до якої, на думку позивачів, фактично входить частина земельної ділянки, що була закріплена за будинком АДРЕСА_1. За договором купівлі - продажу земельної ділянки від 22 листопада 2007 року ОСОБА_8 . продала ОСОБА_9 . виділену їй земельну ділянку . Позивачі просили визнати недійсними : рішення Вінницької міської ради від 19 червня 2007 року № 1201 у частині затвердження проекту відведення земельної ділянки ОСОБА_8 та передачі їй у власність земельної ділянку площею 1 000 кв. м; державний акт на право власності на земельну ділянку від 14 серпня 2007 року на ім’я ОСОБА_8; договір купівлі-продажу земельної ділянки від 22 листопада 2007 року, за яким ОСОБА_8 продала земельну ділянку ОСОБА_9

Справа судами розглядалась неодноразово .

Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 31 березня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 20 липня 2009 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, ОСОБА_7 просять скасувати зазначені судові рішення й передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що рішення Вінницької міської ради від 19 червня 2007 року про передачу ОСОБА_8 у власність земельної ділянки ухвалено в межах компетенції та наданих повноважень цього органу й відповідно до норм Земельного кодексу України (2768-14) (далі – ЗК України), не порушує законних прав та інтересів позивачів, третіх осіб, які реалізували своє право на приватизацію земельної ділянки в межах норм безоплатної приватизації. Крім того, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не зверталися до міської ради з клопотанням про передачу їм права на землю, не надали доказів того, що спірна земельна ділянка надавалась їм у користування.

З такими висновками судів погодитись не можна.

Згідно з п. 7 розд. 10 Перехідних положень ЗК України (2768-14) (у редакції 2001 року) громадяни, що одержали у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

Відповідно до ч. 3 ст. 212 ЗК України повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

За змістом рішень Ленінського районного суду м. Вінниці від 15 червня 1988 року та 7 квітня 1989 року (а.с. 207-209) між співвласниками житлового будинку АДРЕСА_1 поділено житловий будинок та визначено порядок користування земельною ділянкою між ними, пропорційно їхнім часткам у будинку.

Вінницька міська рада, передаючи ОСОБА_8 у власність земельну ділянку площею 1000 кв. м для будівництва й обслуговування житлового будинку, частиною якої користувалися позивачі, у порушення вимог земельного законодавства не вирішила питання про повернення чи вилучення земельної ділянки з їхнього користування.

Вирішуючи спір, суди зазначених вимог закону не врахували, у порушення вимог ст. ст. 212- 215 ЦПК України не з’ясували належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог; чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги й заперечення сторін, та якими доказами вони підтверджуються; не витребували й не дослідили правовстановлюючі документи сторін на спірну земельну ділянку; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; не дали правової оцінки зібраним у справі доказам, що має суттєве значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6, ОСОБА_7 задовольнити.

Рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 31 березня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 20 липня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.