Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Гнатенка А.В.,

суддів: Григор'євої Л.І., Косенка В.Й.,

Данчука В.Г., Луспеника Д.Д.,-

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа – Оріхівська міська рада Запорізької області, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Запорізької області від 3 листопада 2009 року,

У листопаді 2008 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 17 лютого 2003 року помер його батько – ОСОБА_5, після смерті якого залишилось спадкове майно, а саме: будинок АДРЕСА_1. Рішенням Оріхівського районного суду Запорізької області від 4 червня 2007 року за ним визнано право власності на спадкове майно після смерті батька. Указував, що за життя ОСОБА_5 дозволив ОСОБА_4 розмістити на його земельній ділянці торговельний павільйон за умови, що останній звільнить земельну ділянку за першою вимогою. Згодом він дізнався, що відповідач уклав з Оріхівською міської радою Запорізької області договір оренди спірної земельної ділянки, а в жовтні 2003 року без його згоди як власника земельної ділянки продовжив дію договору ще на 5 років. 30 липня 2008 року відповідач подав до Оріхівської міської ради Запорізької області заяву про продовження дії договору оренди земельної ділянки для розміщення та обслуговування торговельного павільйону "Славутич". Рішенням тридцять восьмої сесії п’ятого скликання Оріхівської міської ради Запорізької області від 28 серпня 2008 року № 65 відповідачу було відмовлено в продовженні договору оренди земельної ділянки. Зазначав, що в добровільному порядку ОСОБА_4 не бажає звільнити земельну ділянку, тому просив усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою шляхом зобов’язання відповідача демонтувати металевий павільйон і звільнити належну йому земельну ділянку, стягнути з ОСОБА_4 судові витрати та витрати на правову допомогу.

Рішенням Оріхівського районного суду Запорізької області від 3 вересня 2009 року позов задоволено.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 3 листопада 2009 року, рішення районного суду скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що 13 червня 1997 року ОСОБА_5 склав заповіт на ім’я ОСОБА_3 та ОСОБА_6 на житловий будинок і надвірні споруди, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 5).

19 лютого 2003 року ОСОБА_5 помер (а.с. 4).

Рішенням Оріхівського районного суду Запорізької області від 4 червня 2007 року за ОСОБА_3 визнано право власності на спадкове майно, а саме: житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 і залишилися після смерті ОСОБА_5, та земельну ділянку згідно з викопіровкою плану (а.с. 6).

4 жовтня 2003 року ОСОБА_4 за договором оренди була надана земельна ділянка із земель громадської та житлової забудови, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, площею 60 кв.м для розміщення та обслуговування торговельного павільйону (а.с. 7-13).

Рішенням Оріхівської міської ради Запорізької області від 28 серпня 2008 року ОСОБА_4 відмовлено в продовженні терміну дії договору оренди на земельну ділянку від 3 березня 2004 року № 160 (а.с. 14).

Задовольняючи позов ОСОБА_3 про зобов’язання ОСОБА_4 усунути перешкоди в користуванні належним йому будинком і земельною ділянкою шляхом демонтування металевого торговельного павільйону з метою поновлення порушеного права позивача суд першої інстанції виходив з доведеності порушення відповідачем права ОСОБА_3 в реалізації права власності на належну йому земельну ділянку та житловий будинок. Ці порушення за висновком суду полягають у встановленні ОСОБА_4 металевого торговельного павільйону без дотримання будівельних, санітарних і протипожежних норм, що перешкоджає ОСОБА_3 безпечно та належним чином користуватися своїм майном, а тому його право підлягає захисту шляхом демонтування зазначеного павільйону.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_3 не є власником земельної ділянки, на якій розміщений торговельний павільйон відповідача, є тільки власником житлового будинку, що розташований на суміжній земельній ділянці, а тому не має права вимагати усунення перешкод у користуванні майном шляхом демонтування торговельного павільйону.

Однак з висновком апеляційного суду не можна погодитись із таких підстав.

Згідно зі ст. 15, п. 4 ч. 2 ст. 16, ст. ст. 386, 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування своїм майном.

Підставою для задоволення позову власника є встановлення факту порушення прав власника і об’єктивно існуючих перешкод у здійсненні ним цих прав.

Способи захисту цивільних прав, у тому числі захисту права власності, визначені в ст. 16 ЦК України, перелік яких не є вичерпним.

Відповідно до положень норм ст. ст. 16, 386, 391 ЦК України власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

Так, заявляючи в суді позов, ОСОБА_3, крім інших підстав, зазначав, що збудований ОСОБА_4 без погодження з відповідними органами та з порушенням державних будівельних норм на межі його земельної ділянки павільйон перешкоджає йому як власнику суміжної земельної ділянки користуватися своєю власністю через затемнення його земельної ділянки, затікання дощових вод і створює перешкоди в обслуговуванні житлового будинку та інших споруд. Крім того, зазначав, що під час використання відповідачем торговельного павільйону не дотримуються санітарні норми (відсутній туалет), чим також порушуються його права власника сусіднього будинку (а.с. 1, 13).

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відмовляючи ОСОБА_3 у позові, апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 213, 214, 303, 304, 316 ЦПК України не перевірив доводів позивача про порушення його прав власника та не дав оцінки тому факту, що ОСОБА_4 27 листопада 2006 року притягувався до адміністративної відповідальності за ст. 175 Кодексу України про адміністративні правопорушення за порушення правил пожежної безпеки, які призвели до пожежі й пошкодження вхідних дверей житлового будинку ОСОБА_3 (а.с. 66).

Ураховуючи викладене, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до апеляційного суду.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Запорізької області від 3 листопада 2009 року скасувати, передати справу на новий розгляд до апеляційного суду Запорізької області.

Ухвала оскарженню не підлягає.