Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Гнатенка А.В.,

суддів: Григор'євої Л.І., Косенка В.Й.,

Данчука В.Г., Луспеника Д.Д.,-

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, виконавчого комітету Самарської районної в місті Дніпропетровську ради, треті особи: Восьма Дніпропетровська державна нотаріальна контора, відділ реєстрації актів цивільного стану Самарського району м. Дніпропетровська, інспекція державного будівельно-архітектурного контролю Дніпропетровської міської ради, Головне архітектурно-будівельне управління Дніпропетровської міської ради, комунальне підприємство "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації", про встановлення факту родинних відносин, визнання права власності на самочинне будівництво, визнання права власності на майно в порядку спадкування за заповітом та за зустрічним позовом ОСОБА_5, ОСОБА_4 до ОСОБА_3, треті особи: виконавчий комітет Самарської районної в місті Дніпропетровську ради, Восьма Дніпропетровська державна нотаріальна контора, про витребування майна з незаконного володіння, зобов’язання вчинити певні дії та визнання права власності в порядку спадкування за законом за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2009 року,

У травні 2007 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що відповідачі у справі є дітьми її двоюрідного брата – ОСОБА_6, який ІНФОРМАЦІЯ_2 помер. Після смерті ОСОБА_6 відкрилася спадщина на ? частину жилого будинку АДРЕСА_1, яку прийняли його мати, ОСОБА_7, та його діти. ОСОБА_7 за життя склала заповіт на її, позивачки, ім’я. У зв’язку з відсутністю свідоцтва про народження ОСОБА_6 просила встановити факт, що ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, була матір’ю ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, та визнати за нею право власності на 1/6 частину жилого будинку АДРЕСА_1. Посилаючись на те, що після смерті ОСОБА_7 залишився також побудований нею жилий будинок АДРЕСА_1, який останньою не був введений в експлуатацію, просила визнати за нею право власності на цей будинок у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_7

ОСОБА_5 та ОСОБА_4 звернулися до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3, в якому вказували, що ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, є їхнім батьком, якому на підставі права власності належала ? частина жилого будинку АДРЕСА_1. Посилаючись на те, що свідоцтво про право власності, будинкова книга та технічний паспорт на жилий будинок знаходиться в ОСОБА_3, просили зобов’язати відповідачку повернути їм зазначені документи, визнати за ними право власності в порядку спадкування за законом по ? частині на цей жилий будинок.

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 26 березня 2009 року в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено, зустрічний позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_5 право власності в порядку спадкування за законом на ? частину жилого будинку АДРЕСА_1.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2009 року рішення районного суду скасовано частково. Позов ОСОБА_3 і зустрічний позов ОСОБА_5 та ОСОБА_4 задоволено частково. Встановлено, що ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, була матір’ю ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2. Визнано за ОСОБА_3 право власності у порядку спадкування за заповітом на 1/6 частину жилого будинку АДРЕСА_1. Визнано за ОСОБА_5 та ОСОБА_4 право власності в порядку спадкування за законом по 1/6 частині жилого будинку АДРЕСА_1. У решті – рішення районного суду залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі ОСОБА_5 просить частково скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської районної ради депутатів трудящих від 10 січня 1954 року № 2 ОСОБА_7 виділено земельну ділянку площею 1 029 кв.м під забудову в провулку Куйбишева № 6а (а.с. 36).

Рішенням Ігренської міської ради депутатів трудящих Дніпропетровської області від 11 січня 1966 року на підставі заяви ОСОБА_7 прийнято до фонду міської ради земельна ділянка площею 500 кв.м у АДРЕСА_1. Цим же рішенням зазначену земельну ділянки площею 500 кв.м виділено ОСОБА_6 та надано згоду на будівництво жилого будинку (а.с. 37).

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 березня 1973 року визнано право власності на ? частину будинку АДРЕСА_1 за ОСОБА_8, дружиною ОСОБА_6, (а.с. 11).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 помер.

7 грудня 2002 року ОСОБА_7 склала заповіт на належне їй майно на ім’я ОСОБА_3

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_7

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3, та задовольняючи частково позов ОСОБА_5 і ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив із того, що доказів на підтвердження прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 суду не надано та не надано письмових доказів на підтвердження родинних відносин між ОСОБА_7 і ОСОБА_6

Скасовуючи частково рішення суду першої інстанції й ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_3 та ОСОБА_5 і ОСОБА_4, апеляційний суд дійшов висновку про підтвердження факту родинних відносин між ОСОБА_7 і ОСОБА_6 а також, що ОСОБА_7 та ОСОБА_4 фактично прийняли спадщину після смерті ОСОБА_6

Однак з висновком апеляційного суду не можна погодитись із таких підстав.

Відповідно до ст. ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення апеляційного суду не відповідає.

Так, дійшовши висновку про те, що ОСОБА_7 фактично прийняла спадщину після смерті ОСОБА_6, апеляційний суд у порушення норм ст. ст. 213, 214 ЦПК України не вказав, якими доказами це підтверджується, у той час як згідно з довідкою Дніпропетровського обласного адресно-довідкового бюро від 30 січня 2008 року ОСОБА_7 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1.

Крім того, ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_3, суд не з’ясував, чи дотримано позивачкою строк звернення до суду, передбачений ст. 257 ЦК України, оскільки ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2009 року скасувати, передати справу на новий розгляд до апеляційного суду Дніпропетровської області.

Ухвала оскарженню не підлягає.