Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом відкритого акціонерного товариства "Рівнеазот" до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 про визнання недійсним договору про винагороду за винахід та за зустрічним позовом ОСОБА_8 до відкритого акціонерного товариства "Рівнеазот", треті особи: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, про визнання договору про винагороду за винахід дійсним за касаційною скаргою відкритого акціонерного товариства "Рівнеазот" на рішення Рівненського міського суду від 10 квітня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 15 червня 2009 року,

У листопаді 2008 року в ідкрите акціонерне товариство "Рівнеазот" (далі – ВАТ "Рівнеазот") звернулося до суду із зазначеним позовом, який у процесі розгляду справи доповнило, посилаючись на те, що в грудні 2002 року подали заявку на видачу деклараційного патенту на винахід "Спосіб отримання вапняково-аміачної селітри". Державним підприємством "Український інститут промислової власності" було проведено експертизу заявки на винахід відповідно до вимог Закону України "Про охорону прав на винаходи та корисні моделі" (3687-12) . За її результатами у квітні 2003 року Державним департаментом інтелектуальної власності видано деклараційний патент № 56110А на винахід "Спосіб отримання вапняково-аміачної селітри". Подаючи заявку, ВАТ "Рівнеазот" було впевнене в тому, що зазначений винахід відповідає умовам патентоздатності, що встановлені ст. 7 Закону України "Про охорону прав на винаходи та корисні моделі", а саме є новим, має винахідницький рівень і є промислово придатним. У 2006 році ВАТ "Рівнеазот" звернулося до державного підприємства "Український інститут промислової власності" для проведення експертизи щодо умов патентоздатності винаходу за деклараційним патентом № 56110А з метою видачі ліцензії на використання винаходу. Експертизою встановлено, що винахід "Спосіб отримання вапняково-аміачної селітри" не відповідає ознакам патентоздатності, а саме відсутній "винахідницький рівень". ВАТ "Рівнеазот" вважає договір про винагороду за винахід № 491 від 25 березня 2003 року, укладений між ВАТ "Рівнеазот" і відповідачами, недійсним, оскільки він укладений унаслідок помилки, яка має істотне значення. Крім того, п. 8.4.1. статуту ВАТ "Рівнеазот" установлено, що виконавчим органом, який здійснює керівництво поточною діяльністю, є рада директорів, керівництво якою здійснює голова, який без довіреності представляє товариство в його стосунках з іншими юридичними та фізичними особами тощо. У разі дострокового розірвання контракту з головою ради директорів Фонд державного майна або інший орган, що здійснює функції управління державним майном, призначає виконуючого обов’язки голови ради директорів до проведення загальних зборів акціонерів. У 2002-2003 роках рішення про призначення ОСОБА_7 виконуючим обов’язки голови ради директорів ВАТ "Рівнеазот" не приймалося, а тому ОСОБА_7 належних повноважень на підписання спірного договору не мав.

У зустрічному позові ОСОБА_8 указує на те, що спільно з групою співавторів під час роботи на ВАТ "Рівнеазот" брав участь у розробці винаходу способу отримання вапняково-аміачної селітри. Про службовий винахід було повідомлено керівництво ВАТ "Рівнеазот". Відповідно до порядку, передбаченого ст. 9 Закону України "Про охорону прав на винаходи та корисні моделі", роботодавець - ВАТ "Рівнеазот" – подав заявку до Держпатенту України й уклав договір № 491 від 25 березня 2003 року між роботодавцем та авторами винаходу "Спосіб отримання вапняково-аміачної селітри" про винагороду. Винайдений спосіб отримання вапняково-аміачної селітри було запатентовано відповідно до деклараційного патенту № 56110А на винахід "Спосіб отримання вапняково-аміачної селітри", в якому зазначено, що винахідниками є ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 ОСОБА_12 На даний час ВАТ "Рівнеазот" випускає вапняково-аміачну селітру способом, передбаченим деклараційним патентом № 56110А. Оскільки ВАТ "Рівнеазот" оспорює зазначений договір, ОСОБА_8 просив визнати договір про винагороду за винахід від 25 березня 2003 року № 491, укладений між відповідачами та позивачем, дійсним.

Рішенням Рівненського міського суду від 10 квітня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 15 червня 2009 року, у первісному й зустрічному позовах відмовлено.

У касаційній скарзі ВАТ "Рівнеазот" просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення первісного позову, посилаючись на невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні первісного позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, посилався на те, що висновок експертизи від 25 вересня 2006 року щодо умов патентоздатності не може бути використаний ВАТ "Рівнеазот" під час розгляду цієї справи як доказ, оскільки експертиза проведена всупереч вимогам законодавства України та поза межами судового розгляду. Укладаючи договір, ОСОБА_7 діяв як виконавчий орган товариства, а не як представник товариства. Деклараційний патент не був скасований чи визнаний недійсним. Волевиявлення сторін під час укладення спірного договору було добровільним, спрямованим на настання обумовлених наслідків.

З такими висновками судів погодитись не можна.

Відповідно до ч. 3 ст. 62 ЦК УРСР (чинного на час виникнення спірних правовідносин) представник не може укладати угоди від імені особи, яку він представляє, ні у відношенні себе особисто, ні у відношенні другої особи, представником якої він одночасно є.

Договір № 491 від 25 березня 2003 року укладено колективом авторів, серед яких є прізвище ОСОБА_7, з ВАТ "Рівнеазот" в особі голови ради директорів ОСОБА_7 Висновки судів про те, що керівник юридичної особи при укладенні правочинів діє не як представник юридичної особи, а тільки як виконавчий орган товариства, є необгрунтованими. У цьому випадку представництво засноване на акті юридичної особи (статуті), а тому ОСОБА_7 діяв як представник юридичної особи.

Вирішуючи спір, суди в порушення вимог ст. ст. 212- 215 ЦПК України не з’ясували належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог; чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги й заперечення сторін, та якими доказами вони підтверджуються.

Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в п. 19 постанови від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) , обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (ст. 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Установивши, що висновок експертизи від 25 вересня 2006 року щодо умов патентоздатності, не може бути використаний позивачем під час розгляду цієї справи як доказ, суди не усунули розбіжностей між зазначеним висновком і висновком експертизи, проведеної цією ж установою, на підставі якого видано деклараційний патент на винахід "Спосіб отримання вапняково-аміачної селітри" № 56110А, у зв’язку із чим укладався між сторонами спірний договір.

Не можна визнати правильними й висновки судів про те, що д еклараційний патент не був скасований чи визнаний недійсним, оскільки до таких висновків суди дійшли без належного з’ясування дійсних обставин справи.

Установлено, що рішенням господарського суду м. Києва від 18 листопада 2008 року у справі № 33/415 за позовом ВАТ "Рівнеазот" до Державного департаменту інтелектуальної власності про визнання недійсними деклараційних патентів на винаходи визнано недійсним деклараційний патент на винахід "Спосіб отримання вапняково-аміачної селітри" № 56110А. Зазначене рішення було виконане Державним департаментом інтелектуальної власності 27 квітня 2009 року, дати опублікування відомостей про визнання недійсним патенту в офіційному бюлетні. Дію деклараційного патенту на винахід "Спосіб отримання вапняково-аміачної селітри" № 56110А припинено за рішенням господарського суду з 15 квітня 2003 року.

За таких обставин судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Рівнеазот" задовольнити частково.

Рішення Рівненського міського суду від 10 квітня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 15 червня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.