У Х В А Л А
 
                          IМЕНЕМ УКРАЇНИ
 
     31 жовтня 2007 року
 
     м. Київ
 
        Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
 
                Верховного Суду України в складі:
 
     головуючого
 
     Патрюка М.В.,
 
     суддів:
 
     Берднік I.С., Костенка А.В., Данчука В.Г., Пшонки М.П., -
 
     розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до
ОСОБА_2,  ОСОБА_3,  ОСОБА_4,  треті  особи:   приватний   нотаріус
Київського  міського  нотаріального  округу   ОСОБА_5,   приватний
нотаріус  Київського  міського   нотаріального   округу   ОСОБА_6,
Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації  права
власності на  об'єкти  нерухомого  майна,  про  визнання  договору
купівлі-продажу   квартири   АДРЕСА_7    посвідченого    приватним
нотаріусом Київського міського  нотаріального  округу  ОСОБА_5  13
березня 2006 року за реєстраційним № 549, недійсним, за касаційною
скаргою ОСОБА_7 в інтересах  ОСОБА_1  на  рішення  колегії  суддів
судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва  від
19 лютого 2007 року,
 
                      в с т а н о в и л а :
 
     ОСОБА_1 звернувся в  суд  із  позовом  до  ОСОБА_2,  ОСОБА_3,
ОСОБА_4 про визнання договору  купівлі-продажу  квартири  АДРЕСА_7
посвідченого    приватним    нотаріусом    Київського     міського
нотаріального округу ОСОБА_5 13 березня 2006 року за реєстраційним
№  549,  недійсним,  застосувавши  наслідки  ст.  216  ЦК  України
( 435-15 ) (435-15)
        . Свої позовні вимоги обгрунтовував тим, що  15  березня
2003 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (громадянин Королівства Нідерландів),
які на той час перебували у шлюбі, придбали квартиру  АДРЕСА_7  за
договором  купівлі-продажу,   посвідченим   приватним   нотаріусом
Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 за  реєстраційним
№ 1621.
 
     15 березня 2003 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 видали  доручення  на
ім'я ОСОБА_4, яка є рідною тіткою ОСОБА_2,  яким  уповноважили  її
користуватися та розпоряджатися всім їхнім майном, строком на  три
роки. Це  доручення  посвідчено  приватним  нотаріусом  Київського
міського нотаріального округу ОСОБА_6  15  березня  2003  року  за
реєстраційним  №   1623.   Зазначене   доручення   було   складене
українською мовою. Перекладач при посвідченні доручення  присутній
не  був.  Оскільки  ОСОБА_1,   який   є   громадянином   Голландії
(Королівство Нідерланди),  українською  та  російською  мовами  не
володіє, то доручення було ним підписане у зв'язку з тим, що  його
дружина - ОСОБА_2, яка є громадянкою  України  та  вільно  володіє
українською  мовою,  пояснила  йому,  що  воно  є  необхідним  для
реєстрації  в  органах  БТI  укладеного  договору  купівлі-продажу
квартири. Iншого перекладу зазначеного доручення ні  перекладачем,
ні нотаріусом ОСОБА_1 здійснено не було.
 
     Тобто ОСОБА_1 підписав доручення  на  розпорядження  належним
йому майном  унаслідок  обману,  не  маючи  можливості  усвідомити
юридичних наслідків вчинення  такої  дії.  13  березня  2006  року
відповідачі ОСОБА_2, яка діяла від свого імені,  та  ОСОБА_4,  яка
діяла на підставі зазначеного вище доручення від 15  березня  2003
року від імені ОСОБА_1, продали квартиру АДРЕСА_7 ОСОБА_3  (яка  є
матір'ю ОСОБА_2) за договором,  посвідченим  приватним  нотаріусом
Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 13  березня  2006
року за реєстраційним № 549.
 
     Позивач  вважає,  що  договір  був  укладений   на   підставі
недійсного  доручення.  Крім  того,  нотаріусом  при   посвідченні
договору були допущені порушення чинного  законодавства,  зокрема,
за текстом договору не був зазначений  ідентифікаційний  номер  за
Державним реєстром фізичних  осіб-платників  податків  ОСОБА_1  як
продавця квартири, а також нотаріусом у  порушення  вимог  ст.  65
Сімейного кодексу України ( 2947-14 ) (2947-14)
         не  була  витребувана  згода
ОСОБА_1 як чоловіка, ОСОБА_2, на відчуження нею  належної  їй  1/2
частини  квартири  як  такої,  що  була  набута   ними   під   час
зареєстрованого шлюбу.
 
     Рішенням Печерського районного суду м. Києва  від  12  грудня
2006 року позов задоволено.
 
     Рішенням колегії суддів судової палати  у  цивільних  справах
Апеляційного суду м. Києва  від  19  лютого  2007  року  зазначене
рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове,  яким  у
задоволенні позову відмовлено.
 
     ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою, в
якій просить скасувати постановлене у справі  рішення  апеляційної
інстанції  й  залишити  в  силі  рішення  суду  першої  інстанції,
посилаючись  на  порушення  судом  норм  процесуального  права  та
неправильне застосування норм матеріального права.
 
     Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
 
     Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
         підставами
касаційного  оскарження  є  неправильне  застосування  судом  норм
матеріального права чи порушення норм процесуального права.
 
     Постановляючи рішення, суд апеляційної інстанції  виходив  із
того, що ОСОБА_1 обгрунтовував свої  вимоги  тією  обставиною,  що
спірний договір купівлі -  продажу  квартири  був  посвідчений  на
підставі доручення від 15 березня 2003 року,  за  реєстраційним  №
1623 на уповноваження  ОСОБА_4  розпоряджатися  належним  ОСОБА_1у
майном,  яке  є  недійсним,   оскільки   доручення   вчинено   без
волевиявлення ОСОБА_1 через  відсутність  перекладу  доручення  на
відому останньому мову.
 
     Ухвалою Печерського районного суду м.  Києва  від  12  грудня
2006 року прийнято  відмову  представника  позивача  від  позовної
вимоги  про  визнання  доручення,  виданого   на   ім'я   ОСОБА_4,
посвідченого    приватним    нотаріусом    Київського     міського
нотаріального округу ОСОБА_6 15 березня 2003 року за реєстраційним
№ 1623, недійсним і провадження у справі  в  цій  частині  закрито
(а.с. 133-134).
 
     Відповідно  до  п.  19  Iнструкції   про   порядок   вчинення
нотаріальних  дій  нотаріусами   України,   затвердженої   наказом
Міністерства юстиції України  від  3  березня  2004  року  №  20/5
( z0283-04 ) (z0283-04)
          при  посвідченні  правочинів  нотаріусом  у  текстах
правочинів зазначаються для фізичних осіб - ідентифікаційний номер
за даними Державного реєстру фізичних осіб-платників податків.  На
підтвердження наявності ідентифікаційного номера (коду)  нотаріусу
подається відповідна, завірена уповноваженою особою, довідка.
 
     Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України від 22  грудня  1994  року
"Про державний реєстр фізичних осіб-платників  податків  та  інших
обов'язкових платежів" ( 320/94-ВР ) (320/94-ВР)
         № 320 /94 -Р  (зі  змінами  і
доповненнями) до ДРФО вноситься інформація про осіб, які: постійно
проживають в Україні,  мають  об'єкти  оподаткування,  передбачені
чинним законодавством, і зобов'язані сплачувати  податки  та  інші
обов'язкові  платежі;  не  мають  постійного  місця  проживання  в
Україні,  але  відповідно  до  чинного  законодавства  зобов'язані
сплачувати податки в Україні.
 
     Згідно зі ст. 2 Закону України від 4 грудня  1990  року  "Про
держану  податкову  службу  України"  №  509-ХII   ( 509-12 ) (509-12)
           (з
наступними змінами і  доповненнями)  завданням  органів  державної
податкової служби є формування та ведення ДРФО.
 
     Згідно  з  вимогами  ст.  335  ЦПК  України  ( 1618-15 ) (1618-15)
          суд
касаційної  інстанції  в   межах   касаційної   скарги   перевіряє
правильність застосування судом першої або  апеляційної  інстанцій
норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати
або (та) вважати доведеними обставини, що не  були  встановлені  в
рішенні  суду,  чи   відкинуті   ним,   вирішувати   питання   про
достовірність  чи  недостовірність  того  чи  іншого  доказу,  про
перевагу одних доказів над іншими.
 
     Оскільки  доводи  касаційної  скарги  не  дають  підстав  для
висновку, що при розгляді справи  судом  допущено  порушення  норм
матеріального або процесуального права, які  передбачені  ст.  ст.
337 - 341 ЦПК  України  ( 1618-15 ) (1618-15)
          як  підстави  для  скасування
рішень, колегія суддів вважає  за  необхідне  відхилити  касаційну
скаргу.
 
     Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України  ( 1618-15 ) (1618-15)
        ,  колегія
суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
 
                        у х в а л и л а :
 
     Касаційну скаргу ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_1 відхилити.
 
     Рішення колегії суддів судової  палати  у  цивільних  справах
Апеляційного суду м. Києва від 19 лютого 2007  року  залишити  без
змін.
 
     Ухвала набирає  законної  сили  з  моменту  її  оголошення  й
оскарженню не підлягає.
 
 
 
     Головуючий
 
 
 
     М.В. Патрюк
 
     Судді:
 
 
 
     I.С. Берднік
 
 
 
     В.Г. Данчук
 
 
 
     А.В. Костенко
 
 
 
     М.В. Пшонка