розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення суми за договором позики та відшкодування моральної шкоди,

У липні 2008 року позивач, звернувшись до суду з указаним позовом, зазначав, що відповідач отримав у борг від нього кошти в сумі 50 721 грн., які зобов’язувався повернути до 30 грудня 2006 року. Між тим, до теперішнього часу ОСОБА_4 гроші не повернув.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_3 просив стягнути з відповідача 77 188 грн. 86 коп. боргу з урахуванням індексу інфляції, 3% річних, процентів від суми позики та 20 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди, завданої невиконанням зобов’язання.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 21 травня 2009 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 93 481 грн. 31 коп. боргу з урахуванням індексу інфляції, 3% річних, процентів від суми позики та 20 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 22 липня 2009 року зазначене судове рішення змінено та стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 3 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди. У решті рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Районний суд, задовольняючи позов, виходив із того, що ОСОБА_4 узяті на себе зобов’язання не виконав та гроші у встановлений у розписці строк не повернув, а тому підлягає стягненню 93 481 грн. 31 коп. боргу з урахуванням індексу інфляції, 3% річних та процентів від суми позики. Крім того, суд стягнув на користь ОСОБА_3 20 тис. грн. на відшкодування завданої моральної шкоди.

Апеляційний суд змінив рішення в частині відшкодування моральної шкоди та визначив її розмір у 3 тис. грн.

Проте з такими висновками судів погодитися не можна.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до розписки ОСОБА_4 гарантує повернення ОСОБА_3 боргу в сумі 50 721 грн. до 30 грудня 2006 року (а.с. 4).

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) у власність гроші або речі, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

ОСОБА_3, заявляючи позов, виходив із таких розрахунків: 50 721 грн. – сума боргу; 134,7 % – індекс інфляції (з урахуванням індексу інфляції сума боргу становить 68 321 грн. 19 коп.); 3 % річних – 2 тис. 305 грн. 27 коп. (68 321 грн. 19 коп. + 2 тис. грн. = 70 626 грн. 46 коп.) та проценти за користування позикою за період з січня 2007 року до червня 2008 року – 6 562 грн. 40 коп. (70 626 грн. 46 коп. + 6 562 грн. 40 коп. = = 77 188 грн. 86 коп.).

Між тим суд, стягуючи 93 481 грн. 31 коп. боргу з урахуванням індексу інфляції, 3% річних та процентів за користування позикою за період з січня 2007 року до квітня 2009 року, не врахував, що ОСОБА_3 позовних вимог не змінював та не доповнював, що розпискою не передбачено стягнення процентів за користування позикою.

Ухвалюючи рішення у частині моральної шкоди, суди не звернули уваги на те, що відшкодування моральної шкоди за обставин, що склалися, ні розпискою, ні законом не передбачено.

У порушення вимог ст. 213 ЦПК України суди також не перевірили доводи ОСОБА_4 про те, що розписку він не писав.

Крім того, апеляційний суд по суті ухвалив нове рішення, однак постановив про це ухвалу.

Оскільки допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 21 травня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 22 липня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.