Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Міністерства юстиції України в інтересах ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про забезпечення повернення неповнолітньої дитини за касаційною скаргою Міністерства юстиції України в інтересах ОСОБА_6 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 28 листопада 2008 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області від 11 лютого 2009 року,

У червні 2008 року Міністерство юстиції України звернулося до суду з позовом в інтересах громадянина Угорщини ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про повернення малолітньої ОСОБА_9 до держави Угорщина з тих підстав, що ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, є дочкою ОСОБА_6 й громадянки України ОСОБА_7 7 серпня 2007 року відповідачка разом із малолітньою дочкою, ОСОБА_9, без його згоди виїхала з Угорщини та перебуває в Україні.

ОСОБА_6 на підставі Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей (995_188) (далі - Конвенція) звернувся до Міністерства юстиції України із заявою про повернення дитини. ОСОБА_7 добровільно відмовилася повернути дитину до місця постійного її проживання в Угорщині, тому, посилаючись на вищевказану Конвенцію, Міністерство юстиції України просило повернути малолітню ОСОБА_9 до Угорщини.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 28 листопада 2008 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області від 11 лютого 2009 року, у задоволенні позову Міністерства юстиції України в інтересах ОСОБА_6 відмовлено.

У касаційній скарзі Міністерство юстиції України в інтересах ОСОБА_6 просить скасувати ухвалені у справі рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з принципом 6 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року дитина може бути розлучена з матір’ю лише у виключних випадках.

У ст. 3 Конвенції зазначено, що переміщення або утримування дитини вважається незаконним, якщо: при цьому порушуються права піклування про дитину, що належать будь-якій особі, установі або іншому органу, колективно або індивідуально, відповідно до законодавства держави, у якій дитина постійно мешкала до переміщення або утримування, та у момент переміщення або утримування ці права ефективно здійснювалися, колективно або індивідуально, або здійснювалися б якби не переміщення або утримання.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову Міністерства юстиції України в інтересах ОСОБА_6, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, правомірно виходив із того, що 28 січня 2006 року між громадянином Угорщини ОСОБА_6 та громадянкою України ОСОБА_7 укладено шлюб. 17 травня 2006 року в м. Кьорменд (Угорщина) у них народилася дочка - ОСОБА_9. 7 серпня 2007 року ОСОБА_7 разом із дитиною поїхала до м. Сомбатгей нібито за покупками й виїхала з Угорщини до України.

Згідно з актом обстеження житлово-побутових умов ОСОБА_9 мешкає у квартирі АДРЕСА_1, має всі необхідні умови для проживання та розвитку, відвідує дитячий садок. ОСОБА_7 проживає разом із дочкою, має постійне місце роботи та позитивні характеристики.

Суд дійшов обґрунтованого висновку, що повернення дитини до іншої держави без матері не буде відповідати інтересам ОСОБА_9, яка є громадянкою України, мешкає в умовах, що сприяють її розвитку та вихованню, переїзд до України був здійснений перш за все в інтересах дитини. Позивачем не доведено в судовому засіданні того, що піклування про ОСОБА_9, яке здійснювалось за місцем її проживання в Угорщині, було достатнім для її нормального розвитку й не було їй на шкоду.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Між тим, позивач не позбавлений права на спілкування з дочкою й законодавство України сприяє цьому.

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про охорону дитинства" дитина, батьки якої проживають у різних державах, має право на регулярні особисті стосунки і прямі контакти з обома батьками. Дитина та її батьки для возз’єднання сім’ї мають право на вільний в’їзд в Україну та виїзд з України у порядку, встановленому законом.

Згідно з вимогами ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судом першої інстанції або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що під час розгляду справи судами допущені порушення норм матеріального або процесуального права, які передбачені ст. ст. 338 – 341 ЦПК України (1618-15) як підстави для скасування рішень, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу Міністерства юстиції України в інтересах ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 28 листопада 2008 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області від 11 лютого 2009 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.