Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, установи "Центр правозахисту та соціально – політичних досліджень молодіжних програм "Народна воля", треті особи: ОСОБА_9, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області ОСОБА_10, про припинення повноважень довіреної особи, визнання договорів купівлі – продажу недійсними, визнання права власності на спадкове майно за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Харківської області від 25 серпня 2009 року,

У березні 2008 року ОСОБА_6 звернулася із зазначеним позовом, посилаючись на те, що її матері ОСОБА_11 на праві власності належав будинок АДРЕСА_1. 1 березня 2008 року ОСОБА_11 надала ОСОБА_7 доручення на розпорядження всім майном, у тому числі і на його продаж. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_11 померла. Повноваження за довіреністю припиняються у зв’язку зі смертю довірителя. Однак, не зважаючи на це, 6 березня 2008 року ОСОБА_7 на підставі договору купівлі – продажу, діючи від імені померлої ОСОБА_11, продала будинок ОСОБА_8 Ураховуючи викладене, ОСОБА_6 просила задовольнити її позовні вимоги та визнати, що повноваження ОСОБА_12 за довіреністю від 1 березня 2008 року припинилися з моменту смерті довірителя, визнати недійсним договір купівлі – продажу будинку від 6 березня 2008 року.

У процесі розгляду справи ОСОБА_6 доповнила позовні вимоги та просила визнати, що повноваження ОСОБА_12 за довіреністю від 1 березня 2008 року припинилися з моменту смерті довірителя, визнати недійсним договір купівлі – продажу будинку від 6 березня 2008 року, укладений між ОСОБА_11, від імені якої діяла ОСОБА_12, та ОСОБА_8, визнати недійсним договір купівлі – продажу будинку від 23 травня 2008 року, укладений між ОСОБА_8 та установою "Центр правозахисту та соціально – політичних досліджень молодіжних програм "Народна воля", витребувати будинок із незаконного володіння установи "Центр правозахисту та соціально – політичних досліджень молодіжних програм "Народна воля" та визнати за позивачкою право власності у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_11, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, на будинок АДРЕСА_1.

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 6 квітня 2009 року позов задоволено. Визнано, що повноваження ОСОБА_12 за довіреністю, виданою 1 березня 2008 року, вважалися припиненими з моменту смерті довірителя з ІНФОРМАЦІЯ_1. Визнано недійсним договір купівлі – продажу будинку від 6 березня 2008 року, укладений між ОСОБА_11, від імені якої діяла ОСОБА_12, та ОСОБА_8 Визнано недійсним договір купівлі – продажу будинку від 23 травня 2008 року, укладений між ОСОБА_8 та установою "Центр правозахисту та соціально – політичних досліджень молодіжних програм "Народна воля". Витребувано із незаконного володіння установи "Центр правозахисту та соціально – політичних досліджень молодіжних програм "Народна воля" будинок АДРЕСА_1. Визнано за ОСОБА_6 право власності в порядку спадкування за законом на будинок АДРЕСА_1, після смерті матері ОСОБА_11, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1. Стягнуто з ОСОБА_12, ОСОБА_8, установи "Центр правозахисту та соціально – політичних досліджень молодіжних програм "Народна воля" на користь ОСОБА_6 по 1/3 частині судового збору у розмірі по 69 грн. 50 коп. з кожного, а також витрати з інформаційно – технічного забезпечення розгляду справи у розмірі 10 грн. з кожного.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 25 серпня 2009 року рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 6 квітня 2009 року скасовано. У задоволенні позову відмовлено.

У касаційній ОСОБА_6 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи рішення про відмову ОСОБА_6 у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки до своєї смерті ОСОБА_11 мала намір відчужити спірний будинок, що підтверджується попереднім договором сторін про наміри укласти договір на відчуження об’єкту нерухомості від 2 лютого 2008 року, за змістом якого ОСОБА_11, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, отримала від ОСОБА_8 20 073 грн. Оскільки ОСОБА_11 померла, а не укладення договору купівлі – продажу спірного будинку завдало б ОСОБА_8 збитків, то спірні договори укладено у відповідності до вимог чинного законодавства, тобто пункту 6 частини першої статті 248 ЦК України.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна.

Підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення, відповідно до статті 309 ЦПК України, є неправильно встановлені фактичні обставини справи, що полягає у неповному з’ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи.

Установлено, що 2 лютого 2008 року між ОСОБА_11, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_8 укладено попередній договір про намір укласти договір на відчуження об’єкта нерухомості, за умовами якого ОСОБА_11 отримала від ОСОБА_8 20 073 грн. у рахунок виконання зобов’язань за цим договором, тобто укладення договору купівлі – продажу спірного будинку до 6 березня 2008 року (а.с. 111, т. 1).

За умовами довіреності, яка видана 1 березня 2008 року на ім’я ОСОБА_7, ОСОБА_11 уповноважила ОСОБА_7 продати за суму, на умовах та особі за своїм розсудом належний їй будинок з надвірними спорудами АДРЕСА_1 (а.с. 19, т. 1).

Пунктом 6 частини першої статті 248 ЦК України передбачено, що у разі смерті особи, яка видала довіреність, представник зберігає своє повноваження за довіреністю для ведення невідкладних справ або таких дій, невиконання яких може призвести до виникнення збитків.

Однак, зазначена норма застосовується у разі, якщо такі справи або дії визначені у довіреності.

Судом апеляційної інстанції не звернуто уваги на те, що довіреністю, яка видана 1 березня 2008 року ОСОБА_11 на ім’я ОСОБА_7, визначено зміст і межі дій представника, які безпосередньо не пов’язані із попереднім договором про намір укласти договір на відчуження об’єкта нерухомості, укладеним 2 лютого 2008 року між ОСОБА_11, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_8

За змістом статті 25 ЦК України здатність фізичної особи мати цивільні права та обов’язки є правоздатністю. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження і припиняється у момент її смерті.

Відповідно до частини першої статті 237, статті 239 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов’язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки особи, яку він представляє.

Пунктом 6 частини 1 статті 248 ЦК України визначено, що представництво за довіреністю припиняється у разі смерті особи, яка видала довіреність.

Установлено, що ОСОБА_11 померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

З цього часу її цивільні права та обов’язки припинено, а також припинена дія довіреності, яка видана нею 1 березня 2008 року на ім’я ОСОБА_12

Оскільки правовими наслідками вчинення правочину представником є створення, зміна, припинення цивільних прав та обов’язків особи, яку він представляє, як зазначено у статті 239 ЦК України, то у разі її смерті припиняється і її цивільна дієдатність.

Судом апеляційної інстанції не звернуто увагу, що правочини, укладені після смерті особи, але від її імені, не відповідають вимогам статті 203 ЦК України і є недійсними.

Крім того, згідно Цивільного кодексу України (435-15) особа, яка вважає, що її речові права порушені, має право звернутись до суду як з позовом про визнання відповідної угоди недійсною (статті 215 - 235), так і з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 330, стаття 388).

ОСОБА_6 звернулася з позовом про визнання договорів купівлі-продажу недійсними з підстав невідповідності їх вимогам закону.

Стаття 215 ЦК України встановлює загальне правило про те, що правочин є недійсним у зв’язку з недодержанням в момент його вчинення стороною (сторонами) загальних вимог, які необхідні для чинності правочину, передбачених статтею 203 ЦК України.

Однак статтею 216 ЦК України визначено особливі правові наслідки недійсності правочину. Зокрема, кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення – відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Отже, на угоду, укладену з порушенням вимог закону, не поширюється загальне правило про наслідки недійсності правочину (двостороння реституція), якщо сам закон передбачає інші наслідки такого порушення.

Відповідно до статті 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Пунктом 3 частини 1 статі 388 ЦК України (435-15) передбачено, що в разі придбання майна за відплатним договором у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Добросовісне придбання, згідно статті 388 ЦК України, можливе тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а у особи, яка не мала права відчужувати це майно. Наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з чужого незаконного володіння (віндикація).

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, встановленого статтями 215, 216 ЦК України. Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.

Суду необхідно з’ясувати який спосіб захисту обрано ОСОБА_6 визнання недійсними правочинів абро витребування майна з чужого незаконного володіння.

Оскільки порушення норм процесуального права призвело до неправильного вирішення справи і ці порушення допущені судом апеляційної інстанції при розгляді справи, рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Харківської області від 25 серпня 2009 року скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для розгляду іншим складом суду.

Ухвала оскарженню не підлягає.