Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 у своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_7 до ОСОБА_8, треті особи: ОСОБА_9, орган опіки та піклування Ленінської районної ради у м. Полтава, про вселення, визнання права користування жилим приміщенням та зобов’язання не чинити перешкод у користуванні ним, і за зустрічним позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_6, відділення ГІРФО Ленінського РВ МУ УМВС України в Полтавській області, третя особа – ОСОБА_9, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, зняття з реєстрації за касаційною скаргою ОСОБА_6 у своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_7 на рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 28 травня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 12 серпня 2008 року,

У вересні 2007 року ОСОБА_6 пред’явила в суді позов у своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_7 до ОСОБА_8 про вселення, визнання права користування жилим приміщенням та зобов’язання не чинити перешкод у користуванні ним.

Зазначала, що з 1995 року до червня 2007 року вона перебувала в шлюбі з ОСОБА_9, від шлюбу мають сина – ОСОБА_7, 1996 року народження. У 1996 році ОСОБА_9 була надана службова однокімнатна квартира АДРЕСА_1, жилою площею 16,36 кв.м., до якої вони всі разом вселилися, а в 2001 році вона була в ній зареєстрована разом із неповнолітнім сином. Тоді ж дізналася, що вказана квартира була приватизована матір’ю чоловіка - ОСОБА_8 Вважає, що має право із сином користуватися спірною квартирою, так як заселилася на правах члена сім’ї власника, з 1996 року постійно мешкала у квартирі. У червні 2007 року шлюбні відносини між нею та ОСОБА_9 припинені. 5 вересня вона не змогла потрапити до квартири, тому що відповідачка змінила замки на вхідних дверях та перешкоджає їй у користуванні нею. Позивачка просила вселити її разом із неповнолітнім сином у вищезазначену квартиру, визнати за нею право користування жилим приміщенням та зобов’язати відповідачку не чинити перешкод у користуванні жилим приміщенням.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_8 подала зустрічну позовну заяву до ОСОБА_6 про визнання ОСОБА_6 такою, що втратила право користування жилим приміщенням, і зняття її з реєстрації.

Зазначала, що 1 лютого 2000 року нею була приватизована спірна квартира, а 25 червня 2001 року вона уклала договір найму вказаної квартири з ОСОБА_6 на невизначений строк, за умовами якого відповідачка повинна була звільнити її квартиру на першу вимогу. У червні 2007 року, у зв’язку з припиненням сімейних відносин між її сином та відповідачкою, вона попередила останню, щоб та звільнила жиле приміщення. Проте відповідачка зі спірної квартири не виселилася, тоді позивачка була змушена змінити замки на вхідних дверях. У вересні 2007 року відповідачка зібрала речі та виїхала зі спірної квартири. Вважає, що договір найму був розірваний на законних підставах у зв’язку з необхідністю квартири для проживання в ній її матері похилого віку, про що ОСОБА_6 була попереджена за 3 місяці, як того вимагає закон.

Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 28 травня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 12 серпня 2008 року, у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено, зустрічні позовні вимоги ОСОБА_8 задоволено. Визнано ОСОБА_6 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_2; зобов’язано ГІРФО Ленінського РВ МУ УМВС України в Полтавській області зняти ОСОБА_6 з реєстрації в зазначеній квартирі.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 у своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_7 просить ухвалені у справі судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності – на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов’язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов’язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Проте зазначені вимоги закону залишилися поза увагою суду.

Суд узагалі належним чином не з’ясував характер та суть заявлених позивачем вимог, норми права, якими вони регулюються; не зазначив, чи мали місце обставини, якими позивач обґрунтовував свої вимоги; не дав належної правової оцінки зібраним у справі доказам.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_8 та визнаючи ОСОБА_6 такою, що втратила право користування спірною квартирою, суд першої інстанції з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що між сторонами був укладений договір найму спірної квартири, який позивачка розірвала, попередивши наймача в передбачений законом строк.

Проте такі висновки суду не ґрунтуються на вимогах закону та матеріалах справи.

Як на доказ того, що з відповідачкою було укладено договір найму жилого приміщення, позивачка надала суду ксерокопію договору від 25 червня 2001 року (а.с. 26).

Відповідно до вимог ст. 158 ЖК України, договір найму жилого приміщення укладається між власником будинку (квартири) і наймачем у письмовій формі з наступною реєстрацією у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів або в органі управління, що ним утворюється. Договір повинен містити вказівку на предмет договору, строк, на який він укладається, визначати права і обов’язки наймодавця і наймача та інші умови найму.

Проте всупереч вимогам ст. ст. 212, 213 ЦПК України суд не витребував і не дослідив оригінал договору та належним чином не перевірив, чи дотримано сторонами зазначених вимог під час його укладення.

Відповідачка ОСОБА_6 заперечувала укладення такого договору взагалі.

Крім того, правові наслідки розірвання договору найму житла передбачені ст. 826 ЦК України, відповідно до якої в разі розірвання договору найму житла наймачі та інші особи, які проживають у помешканні, підлягають виселенню з житла на підставі рішення суду, без надання їм іншого житла.

Визнаючи ж відповідачку такою, що втратила право користування спірним жилим приміщенням, суд не зазначив норм матеріального права, на підставі яких він дійшов такого висновку.

Зазначені порушення норм матеріального й процесуального закону залишилися поза увагою апеляційного суду.

З огляду на викладене постановлені судами рішення не можна визнати законними та обґрунтованими й вони підлягають скасуванню, а справа – передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 у своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_7 задовольнити.

Рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 28 травня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 12 серпня 2008 року скасувати.

Cправу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.