Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання договору купівлі-продажу дійсним і визнання права власності на нерухоме майно, за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Деражнянського районного суду Хмельницької області від 4 червня 2008 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 22 липня 2008 року,

У березні 2008 року ОСОБА_6 звернулася до суду з названим позовом.

Зазначала, що 28 грудня 2006 року між нею та ОСОБА_7 була досягнута домовленість щодо купівлі-продажу належного відповідачу АДРЕСА_1

У той же день вона передала відповідачу 6500 доларів США, а решту коштів у сумі 1000 доларів США зобов’язалася сплатити протягом року. 15 січня 2008 року відповідач ОСОБА_7 видав їй письмову розписку про отримання ним від неї коштів у сумі 38100 грн.

Оскільки вона виконала всі умови укладеного між ними договору купівлі-продажу, а відповідач відмовився від його нотаріального посвідчення, поставивши вимогу заплатити йому ще додатково 1000 доларів США, ОСОБА_6 просила суд визнати договір купівлі-продажу зазначеного будинку, укладений 28 грудня 2006 року між нею та ОСОБА_7, дійсним, а також визнати за нею право власності на цей будинок.

рішенням Деражнянського районного суду Хмельницької області від 4 червня 2008 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 22 липня 2008 року, позов задоволено: договір купівлі-продажу АДРЕСА_1 укладений між ОСОБА_7 і ОСОБА_6, визнано дійсним, а також визнано за ОСОБА_6 право власності на цей будинок.

В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_7 посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, в зв’язку з чим ставить питання про скасування судових рішень та ухвалення нового рішення про відмову в позові.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов, місцевий суд, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов договору купівлі-продажу спірного будинку, виконали його, однак відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення договору, тому укладений договір може бути визнаний дійсним із підстав, передбачених ч. 2 ст. 220 ЦК України.

Проте погодитися з такими висновками судів не можна.

Відповідно до ч. 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним.

Судами встановлено, що 23 листопада 2006 року ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом став власником житлового АДРЕСА_1

У грудні 2006 року між ОСОБА_8 і ОСОБА_6 була досягнута домовленість щодо купівлі-продажу цього житлового будинку. На виконання цієї домовленості ОСОБА_6 передала ОСОБА_7 38100 грн., про що останній написав розписку, а також передав ключі від будинку позивачці, яка вселилася до будинку разом зі своєю сім'єю, провела в ньому ремонт і інші опоряджувальні роботи.

Згідно з вимогами ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Відповідно до ч. 3 ст. 640 ЦК України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Виходячи з цих положень закону, норма ч. 2 ст. 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до ст.ст. 210, 640 ЦК України пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними та не створюють прав і обов'язків для сторін.

Проте місцевий і апеляційний суди на ці вимоги закону уваги не звернули та, установивши, що позивачкою порушено позов про визнання дійсним договору купівлі-продажу житлового будинку, а чинним цивільним кодексом не передбачено можливості визнання дійсними договорів, що підлягають нотаріальному посвідченню й державній реєстрації, дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Оскільки фактичні обставини справи встановлені судами вірно, але неправильно застосовані норми матеріального закону, колегія суддів вважає за необхідне відповідно до ст. 341 ЦПК України ухвалені судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Керуючись ст.ст. 336, 341 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верхового Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити.

рішення Деражнянського районного суду Хмельницької області від 4 червня 2008 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 22 липня 2008 року скасувати. У позові ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання договору купівлі-продажу дійсним і визнання права власності на нерухоме майно відмовити.

рішення оскарженню не підлягає.