розглянувши в судовому засіданні справу за позовом закритого акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про звернення стягнення заборгованості за кредитним договором на предмет іпотеки,

У серпні 2008 року закрите акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" ( далі – ЗАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з указаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 17 травня 2007 року уклало з ОСОБА_4 кредитний договір відповідно до якого зобов’язувалося надати відповідачу кредит у сумі 10 тис. доларів США у вигляді непоновлюваної кредитної лінії на споживчі потреби строком до 17 липня 2010 року, а відповідач зобов’язувався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитом у строки та в порядку, установленому кредитним договором.

У забезпечення виконання зобов’язання між позивачем та

ОСОБА_5 було укладено договір іпотеки нерухомого майна – нежитлого приміщення, що розташоване за адресою: м. Українськ,

вул. Жовтнева, 10а та яка належить відповідачці на праві власності. Зобов’язання за кредитним договором забезпечено порукою за договорами, укладеними 17 травня 2007 року з ОСОБА_6 та ОСОБА_7

Станом на 31 липня 2008 року заборгованість відповідача за кредитним договором становить 7 433, 49 доларів США основного боргу, 290, 74 доларів США відсотків та 24,49 доларів США пені. Посилаючись на те, що належним чином відповідачі умов кредитного договору не виконують, позивач просив у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 17 травня 2007 року звернути стягнення на предмет іпотеки – нежиле приміщення загальною площею 78,1 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, стягнути з відповідача судові витрати в сумі 375 грн. 04 коп. та 30 грн. витрат на оплату інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи.

Рішенням Селидівського міського суду від 26 січня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 16 квітня 2009 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ЗАТ КБ "ПриватБанк" просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову ЗАТ КБ "ПриватБанк", суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, підставою відмови зазначив ту обставину, що відповідач не ухиляється від погашення заборгованості за кредитом та що строк погашення кредиту, установлений договором до 17 липня 2010 року, не збіг, а тому у відповідачів є можливість належним чином здійснити розрахунок із банком і повністю погасити заборгованість за кредитним договором.

На підтвердження свого висновку суд посилався на історію погашень заборгованості, відповідно до якої ОСОБА_4 у рахунок погашення кредиту здійснив за період з 14 червня 2007 року до 25 грудня 2008 року платежів на загальну суму 4 189, 7 доларів США, а відповідачка ОСОБА_6 здійснила в рахунок зобов’язань боржника – відповідача ОСОБА_4, платежів на загальну суму 828, 08 доларів США.

Проте з такими висновками судів повністю погодитися не можна.

Судами встановлено, що 17 травня 2007 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № ES 14-07/ S (а.с. 3-7).

Відповідно до п. 1.2 кредитного договору ЗАТ КБ "ПриватБанк" надав кредит у вигляді непоновлюваної кредитної лінії в сумі 10 тис. доларів США на споживчі потреби. У свою чергу ОСОБА_4 зобов’язаний щомісяця сплачувати відсотки за користування кредитом у розмірі 17% на рік на суму залишку заборгованості. У визначений період оплати відповідач зобов’язаний щомісяця сплачувати банку згідно з графіком погашення кредиту, для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, комісії, а також інших витрат банку відповідно до п. 2.2 кредитного договору.

Відповідно до п. 6.1 кредитного договору за порушення термінів оплати відсотків ОСОБА_4 зобов’язаний сплатити пеню в розмірі 0, 2 % від суми простроченого платежу.

У забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_5 17 травня 2007 року укладено договір іпотеки № 3 26-07, згідно з п. 7 цього договору остання надала в іпотеку нерухоме майно, а саме – нежитлове приміщення загальною площею 78,1 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1.

Зобов’язання за кредитним договором забезпечено порукою за договорами, укладеними 17 травня 2007 року з ОСОБА_6 і

Так, згідно зі ст. 14 ЦК України цивільні обов’язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Судом правильно встановлено, що права й обов’язки сторін установлені кредитним договором та договором іпотеки.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Статтею 589 ЦК України та ст. 20 Закону України "Про заставу" установлено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов’язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Зазначивши, що в порушення вимог ст. 35 Закону України "Про іпотеку" позивач не звертався до іпотекодавця з письмовою вимогою про усунення порушення основного зобов’язання в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 35 Закону України "Про іпотеку", суд не застосував ч. 2 ст. 35 цього Закону, відповідно до якої ненадіслання іпотекодавцю та боржнику повідомлення про порушення основного зобов’язання не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутися в будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду в установленому законом порядку.

Установивши, що відповідачами порушено умови кредитного договору, у зв’язку із чим виникла заборгованість за кредитом, суд, відмовляючи взадоволенні позову ЗАТ "КБ "ПриватБанк" в порушення ст. ст. 213, 214 ЦПК України не встановив обставин, що мають значення для справи, не встановив дійсних прав та обов’язків сторін, які випливають із кредитного договору та договору іпотеки: не зазначив, на підставі яких правових норм дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд на допущені судом першої інстанції порушення закону уваги не звернув.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими, а тому на підставі чч. 2, 3 ст. 338 ЦПК України вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу закритого акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" задовольнити частково.

Рішення Селидівського міського суду від 26 січня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 16 квітня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.