розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Донецьку міжрегіонального Головного управління Міндоходів та Публічного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 18 червня 2013 року по справі № 805/2636/13-а за позовом Публічного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Донецьку міжрегіонального Головного управління Міндоходів про скасування податкового повідомлення-рішення від 14.02.2013 року №0000071510/4106/15-17/1-1-00191129,-

У лютому 2013 року Публічне акціонерне товариство "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Донецьку міжрегіонального Головного управління Міндоходів про скасування податкового повідомлення-рішення від 14.02.2013 року №0000071510/4106/15-17/1-1-00191129 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 387870 грн.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 18 червня 2013 року адміністративний позов задоволено частково, а саме: скасоване податкове повідомлення - рішення від 14 лютого 2013 року № 0000071510/4106/15-17/1-1-00191129 у частині зменшення бюджетного відшкодування податку на додану вартість у сумі 90 601,33 грн. та застосовування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 45 300,67 грн.

Відповідач з таким судовим рішенням не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції і відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, вказавши, що судом першої інстанції були порушені норми матеріального та процесуального права.

Позивач з постановою суду першої інстанції також не погодився та подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить постанову суду скасувати та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представників сторін і перевіривши доводи апеляційних скарг матеріалами справи, вважає, що обидві апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції, позивач є суб'єктом підприємницької діяльності - юридичною особою та перебуває на обліку у відповідача, як платник податків.

18 січня 2013 року відповідачем була проведена камеральна перевірка позивача з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість, заявленого до відшкодування на розрахунковий рахунок, по декларації за листопад 2012 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось в період з 01.10.2012 року по 31.10.2012 року.

За результатами проведеної камеральної перевірки було складено акт від 18.01.2013 року № 48/15-17/1-1-00191129, в якому зазначені встановлені порушення п.201.10 ст. 201, п.п. 200.3, 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України (надалі - ПК України (2755-17) ) та п. 20 Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 25.11.2011 року №1492, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 грудня 2011 року за №1490/20228, а саме завищено податковий кредит за жовтень 2012 року на 387 870 грн., що призвело до завищення від'ємного значення на суму 387 870 грн. за жовтень 2012 року та завищення заявленої суми бюджетного відшкодуванню з ПДВ за листопад 2012 року на 387 870 грн.

14 лютого 2013 року на підставі вищевказаного акту, відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000071510/4106/15-17/1-1-00191129, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ по декларації за жовтень 2012 року на суму 387 870 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 193 935 грн.

З акту податкового органу від 18.01.2013 року вбачається, що додані позивачем до декларації з податку на додану вартість за листопад 2012 року первинні документи не відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) , а саме видаткові накладні не містять реквізитів довіреностей, за якими був отриманий товар та відсутні печатки підприємств.

Згідно пп. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відноситься до податкового кредиту. Податковим кодексом України (2755-17) передбачено лише єдиний випадок не включення юридичними особами, які зареєстровані платниками ПДВ, до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку - це відсутність податкової накладної. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість Податковий кодекс України (2755-17) не передбачає.

З наведених правових норм вбачається, що умовою правомірності формування платником податків валових витрат та податкового кредиту є придбання ним товарів або послуг з метою їх використання у своїй господарській діяльності. Метою укладання таких угод повинно бути настання реальних наслідків з придбання товарів або послуг.

Необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів сум ПДВ до податкового кредиту є факт придбання товарів з метою їх використання в господарській діяльності.

Отже, для цілей визначення об'єкта оподаткування ПДВ витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та бухгалтерську звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, то відповідні документа не можуть вважатися первинними для цілей податкового обліку навіть за наявності усіх формальних реквізитів, що передбачені для певного виду документа чинним законодавством.

Частинами другою та третьою ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналіз реальності господарських операцій може здійснюватися на підставі даних податкового та бухгалтерського обліку платника податків та інших обставин, в тому числі реального економічного змісту господарських операцій та підтвердження їх первинними документами (видаткові накладні, платіжні доручення).

Таким чином, аналізуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що перелічені вимоги не передбачають обов'язкове зазначення у видаткових накладних номера доручення або наявності печатки замовника.

Також, колегія суддів зазначає, що надані позивачем видаткові накладні, платіжні доручення підтверджують факт здійснення господарських операцій, у зв'язку з чим можуть бути підставою для включення відповідних сум ПДВ до складу податкового кредиту.

Що стосується порушень встановлених податковим органом під час перевірки, а саме: відсутність у позивача права на податковий кредит у сумі 297 268,89грн., у зв'язку з тим, що надані ним рахунки - фактури на придбання товару з відмітками про їх акцепт не можуть підтверджувати факт отримання товарів/послуг, колегія суддів зазначає наступне:

Пунктом 201.10. ст. 201 ПК України передбачено, що право на податковий кредит з ПДВ виникає у платника податків за умови додання ним до декларації заяви зі скаргою на постачальника, до якої додані одні з таких документів:

- копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням товарів/послуг;

- копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) , що підтверджують факт отримання товарів/послуг.

Дата виникнення права платника податку на віднесення сум до податкового кредиту визначається положенням п.198.2 ст. 198 ПК України, відповідно до яких платник податку має право віднести суми ПДВ до складу податкового кредиту датою тієї події, що відбулась раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи рахунках - фактурах, які були надані позивачем до декларації, на них міститься відмітка "акцептовано", тобто позивачем була надана лише згода на їх оплату. Ні самого факту списання коштів з банківського рахунку позивача, ні факту отримання товару - документально не підтверджується.

Таким чином, оскільки акцептовані рахунки-фактури не є первинними документами, що свідчать про отримання товарів/послуг чи їх оплату, тому такі документи не надають позивачу права на податковий кредит.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції були правильно встановлені обставини справи та постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційних скарг та скасування постанови суду не вбачається.

З огляду на вищезазначене та керуючись ст.ст. 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 КАС України, суд,-

Апеляційні скарги Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Донецьку міжрегіонального Головного управління Міндоходів та Публічного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 18 червня 2013 року по справі № 805/2636/13-а - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 18 червня 2013 року по справі № 805/2636/13-а - залишити без змін.

Вступна та резолютивна частини ухвали прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 06 серпня 2013 року. Повний текст виготовлено 06 серпня 2013 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України безпосередньо протягом 20 днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків передбачених Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) , а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.