розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа – ОСОБА_5, про визнання недійсним заповіту, визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину, визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю, визнання права власності на 1/2 частину будинку, виділ частини будинку, визначення порядку користування земельною ділянкою та за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, третя особа – ОСОБА_3, про визнання недійсними заповіту, свідоцтва про право на спадщину, державного акта на право власності на землю та визнання права власності на жилий будинок і земельну ділянку за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 березня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 25 червня 2009 року,

У червні 2008 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що з 1954 року перебував у фактичних шлюбних відносинах із ОСОБА_6 Від шлюбу мають двох дітей: доньку, ОСОБА_4, 1955 року народження, та сина, ОСОБА_5, 1960 року народження.

У зв’язку з потребою в житловій площі вони придбали непридатний для мешкання АДРЕСА_1, який знесли й на його місці в 1971 році побудували новий будинок, в який вселилися всією сім’єю і в якому він мешкає на сьогоднішній день. Будинок побудований за спільні з дружиною, ОСОБА_6, кошти, з якою вони спільно мешкали, вели домашнє господарство, мали спільний бюджет та спільних дітей.

У 1981 році їхній син одружився й обладнав для проживання своєї сім’ї частину будинку з окремим входом.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла. Після її смерті він залишився мешкати в одній частині будинку, а в іншій частині – син.

Пізніше він дізнався, що дружина залишила заповіт від 22 січня 1997 року, за яким заповіла все своє майно їхній дочці – ОСОБА_4, яка 12 вересня 1998 року отримала у Вишнівській державній нотаріальній конторі свідоцтво про право на спадщину за заповітом. Також вона приватизувала земельну ділянку, на якій розташований будинок, отримавши в 2008 році державний акт на право приватної власності на землю.

Вважаючи, що заповіт і свідоцтво про право на спадщину позбавляють його права власності на 1/2 частину будинку, яке він набув, побудувавши будинок, просив визнати недійсним заповіт від 22 січня 1997 року, визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину від 20 червня 1998 року, визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю, визнати право власності на 1/2 частину будинку, виділити частину будинку, визначити порядок користування земельною ділянкою.

У липні 2008 року ОСОБА_5 подав позов про визнання недійсними заповіту, свідоцтва про право на спадщину, державного акта на право власності на земельну ділянку, визнання права власності на жилий АДРЕСА_1, посилаючись на те, що він мешкає в будинку з часу його побудови, а в окремій його частині – після одруження, а саме з 1983 року. Його сестра, ОСОБА_4, у шестимісячний строк до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини не зверталася, тому він вважає себе єдиним спадкоємцем на будинок і земельну ділянку після смерті матері – ОСОБА_6, оскільки він із батьком мешкають убудинку, користуються його окремими частинами, а коли вирішили оформити правовстановлюючі документи на будинок, то дізналися, що відповідачка оформила весь будинок на себе.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 березня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 25 червня 2009 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено, позов ОСОБА_5 задоволено частково. Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 20 червня 1998 року Вишнівською державною нотаріальною конторою на ім’я ОСОБА_4 на будинок АДРЕСА_1; визнано за ОСОБА_5 право власності на вказаний житловий будинок.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення в частині часткового задоволення вимог ОСОБА_5 з підстав неправильного застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права із ухваленням у цій частині нового рішення про відмову ОСОБА_5 у задоволенні позову.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до положень ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

Зміст ухвали суду апеляційної інстанції передбачено в ст. 315 ЦПК України, в якій, зокрема, зазначаються: узагальнені доводи та заперечення осіб, які беруть участь у справі; встановлені судом першої інстанції обставини; мотиви, з яких апеляційний суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався; у разі відхилення апеляційної скарги зазначаються мотиви її відхилення.

Ухвала, постановлена судом апеляційної інстанції, не відповідає цим вимогам.

Зробивши висновок про те, що "судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, їм надано відповідну правову оцінку, рішення прийнято згідно до вимог матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні", апеляційний суд узагалі не перевірив законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції; не навів ніяких мотивів ухваленого ним судового рішення та не зважив на доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 (а.с. 89-96) про те, що ОСОБА_5 не прийняв спадщини, а вона прийняла її внаслідок володіння правовстановлюючими документами на спадкове майно, фактичним вступом в користування будинком, доглядом за ним.

Виходячи з викладеного колегія суддів вважає, що апеляційний суд не виконав своїх обов’язків, визначених законом, тому ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд.