ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 березня 2010 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
головуючого
Яреми А.Г.,
суддів:
Левченка Є.Ф.,
Охрімчук Л.І.,
Лихути Л.М.,
Романюка Я.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про зміну черговості одержання права на спадкування та визнання права власності на ? частину квартири в порядку спадкування за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Апеляційного суду Харківської області від 24 березня 2009 року,
в с т а н о в и л а:
У липні 2005 року ОСОБА_6 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її дядько, ОСОБА_8, після якого залишилося спадкове майно – ? частина квартири АДРЕСА_1.
Після смерті її дядька вона дізналася, що в 1990 році він удочерив відповідачку, яка тепер претендує на спадщину.
Вважаючи, що вона постійно доглядала за дядьком, а ОСОБА_7 ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який тяжко хворів, позивачка, просила усунути відповідачку від права на спадкування за законом, визнати за нею про власності на спірне майно в порядку спадкування за законом.
У процесі розгляду справи позивачка уточнила свої вимоги, просила з мінити черговість одержання права на спадкування, надавши їй право на спадкування разом зі ОСОБА_7, і визнати за нею право власності на ? частину зазначеної квартири в порядку спадкування.
Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 17 листопада 2008 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 24 березня 2009 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове рішення, яким позов задоволено в повному обсязі.
В обгрунтування касаційної скарги ОСОБА_7 посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ставить питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції і залишення в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи позов, апеляційний суд виходив із того, що предметом позову ОСОБА_6 до ОСОБА_7 в справі № 2-50/2007, яка перебувала в провадженні Ленінського районного суду м. Харкова, є визнання незаконним рішення виконавчого комітету щодо надання дозволу на усиновлення, а предметом позову в цій справі є визнання права на спадкування та визнання права власності в порядку спадкування, тому обставини, встановлені рішенням Ленінського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2007 року в справі № 2-50/2007, не повинні враховуватися, а повинні доводитися в загальному порядку.
Проте з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з ч. 3 ст. 61 ЦПК обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Одні й ті самі преюдиціальні факти у кількох справах, у тому числі цивільних, можуть тягти за собою різні юридичні наслідки, але основна мета їх встановлення повинна бути єдиною.
За теоретичним визначенням предметом позову є та його частина, яка характеризує матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами — суб'єктивним правом і обов'язком позивача і відповідача.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Ленінського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2007 року в справі № 2-50/2007 за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання рішення виконавчого комітету щодо надання дозволу на усиновлення незаконним і визнання права власності в порядку спадкування за законом, яке набрало законної сили, встановлено, що ОСОБА_6 хоча і жила в одній квартирі зі ОСОБА_9, але не доглядала за ним, не вела з ним спільного господарства, не пускала його до кухні та до інших приміщень квартири, відгородивши йому одну кімнату. Членом сім'ї він ОСОБА_6 не вважав.
Отже, в зазначеному судовому рішенні в справі № 2-50/2007 встановлено обставини щодо ОСОБА_6, яка є позивачкою в даній справі, та які стосуються того, що остання не опікувалася ОСОБА_8 і не надавала йому допомогу, що має значення для вирішення цієї справи.
Крім того, предметом позову ОСОБА_6 в указаній справі № 2-50/2007 є визнання рішення виконавчого комітету щодо надання дозволу на усиновлення незаконним і визнання права власності в порядку спадкування за законом. Метою звернення ОСОБА_6 до суду в тому разі був захист права останньої на спадщину; спірними правовідносинами були спадкові правовідносини, як і в даній справі.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, застосувавши вимоги ч. 3 ст. 61 ЦПК, взяв до уваги рішення Ленінського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2007 року в справі № 2-50/2007, яким установлено обставини, що мають значення для вирішення цієї справи.
Такий висновок районного суду є законним та обгрунтованим.
За таких обставин ухвалене у справі рішення апеляційного суду підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції – залишенню в силі.
Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити.
Рішення Апеляційного суду Харківської області від 24 березня 2009 року скасувати, залишити в силі рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 17 листопада 2008 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий
А.Г. Ярема
Судді Верховного Суду України:
Є.Ф. Левченко
Л.М. Лихута
Л.І. Охрімчук
Я.М. Романюк