Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, треті особи: ОСОБА_8, Перша Білоцерківська міська державна нотаріальна контора, про встановлення факту прийняття спадщини, визнання частково недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом та визнання права власності на спадкове майно,

У жовтні 2008 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7 про встановлення факту прийняття спадщини, визнання частково недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом та визнання права власності на спадкове майно.

Зазначав, що його батьки, перебуваючи в зареєстрованому шлюбі, 18 травня 1982 року придбали будинок АДРЕСА_1.

5 серпня 1986 року його батько, ОСОБА_9, за згодою дружини, ОСОБА_10, провів відчуження ? частини зазначеного будинку на користь ОСОБА_11 У зв`язку зі спорудженням ОСОБА_11 прибудови належні співвласникам частки спірного жилого будинку були змінені й у власності ОСОБА_9 залишилось 53/100 частини зазначеного будинку. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_10, після смерті якої відкрилась спадщина, до складу якої ввійшли 53/200 частини спірного жилого будинку. Він та його батько, ОСОБА_9, фактично прийняли спадщину. У подальшому його батько зареєстрував шлюб зі ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_9 помер. У зв`язку з тим, що право власності на спадщину за законом після смерті ОСОБА_10 оформлено не було, він та ОСОБА_7 отримали свідоцтва про право на спадщину за законом на 53/200 частини спірного жилого будинку кожний.

Посилаючись на те, що він після смерті ОСОБА_10 фактично прийняв спадщину, до складу якої входила частина спірного жилого будинку, просив установити факт прийняття ним спадщини; визнати за ним право власності на 53/400 частини спірного жилого будинку в порядку спадкування за законом після смерті матері; визнати частково недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом, видані на ім`я ОСОБА_7 та ОСОБА_6; визнати за ним право власності на 159/800 частини жилого будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після померлого ОСОБА_9

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 грудня 2008 року позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено. Установлено факт прийняття ОСОБА_6 спадщини після смерті матері, ОСОБА_10, а саме 53/400 частини жилого будинку АДРЕСА_1, і визнано за ним право власності на зазначене спадкове майно. Визнано частково недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом, видані Першою Білоцерківською державною нотаріальною конторою 14 травня 2008 року на ім`я ОСОБА_7 та 12 червня 2008 року на ім`я ОСОБА_6 після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_9, у частині визнання права власності за кожним на 53/800 частини жилого будинку АДРЕСА_1, залишивши у власності ОСОБА_6 та ОСОБА_7 по 159/800 частини зазначеного жилого будинку за кожним.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 3 червня 2009 року рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 грудня 2008 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення апеляційного суду й залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив із того, що позивач після смерті матері фактично вступив в управління та володіння спадковим майном та, ураховуючи те, що батько позивача не оспорював його право на частину спадкового майна, вважав, що він набув право власності на частину спірного жилого будинку після смерті матері.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6, апеляційний суд вважав, що позивач пропустив строк для прийняття спадщини після смерті матері, з позовом про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини не звертався, а відтак відсутні правові підстави для визнання за ним права власності на 159/800 частин спірного жилого будинку.

Однак з такими висновками судів погодитись не можна

Судом установлено, що батькам позивача на праві власності належало 53/100 частини жилого будинку АДРЕСА_1.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача - ОСОБА_10, після смерті якої відкрилась спадщина, до складу якої ввійшли 53/200 частини зазначеного жилого будинку.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько позивача - ОСОБА_9

14 травня 2008 року ОСОБА_7 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на ? частину спадкового майна ОСОБА_9, яке складалося з 53/100 частин жилого будинку та грошових вкладів.

Аналогічне свідоцтво про право власності на ? частину спадкового майна було отримане позивачем.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику в справах про спадкування" (v0007700-08) , відносини спадкування регулюються правилами Цивільного кодексу України (435-15) , якщо спадщина відкрилась не раніше 1 січня 2004 року.

У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР (1540-06) (далі – ЦК УРСР (1540-06) ), у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом тощо.

Відмовляючи в задоволенні заявлених ОСОБА_6 позовних вимог, суд апеляційної інстанції вважав, що позивач пропустив строк для прийняття спадщини після смерті матері, тому відповідно до вимог ч. 3 ст. 1272 ЦК України повинен був звернутись до суду з позовом про визначення йому додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, однак із такими вимогами до суду не звернувся й не заявив вимог про виділення частки матері в спільній сумісній власності з метою спадкування.

Відповідно до вимог ст. 548 ЦК УРСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій.

Згідно зі ст. 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Установивши, що мати позивача померла в 1988 році, апеляційний суд, вирішуючи спір, безпідставно застосував до спірних правовідносин правила Цивільного кодексу України (435-15) , не звернув уваги на положення ст. ст. 548, 549 ЦК УРСР та не обговорив питання застосування зазначених норм до спірних правовідносин.

Разом з тим не можна погодитись і з рішенням суду першої інстанції про визнання за ОСОБА_6 права власності на спадкове майно, яке залишилось після смерті його матері.

Відповідно до вимог ст. 71 ЦК УРСР, чинного на час виникнення спірних правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог, ОСОБА_7, крім іншого, зазначала, що позивачем пропущений установлений законом строк позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права, оскільки спадщина після смерті його матері відкрилась у 1988 році й з дня відкриття спадщини ОСОБА_6 не ставив питання про захист порушеного права; а крім того, батько позивача не визнавав за ним права на зазначену частину спадкового майна, тому що 14 вересня 2004 року отримав свідоцтво про право власності на 53/100 частини спірного будинку.

На порушення ст. ст. 214, 215 ЦПК України суд на вищезазначені положення закону уваги не звернув, доводів ОСОБА_7 у достатньому обсязі не перевірив.

Ураховуючи те, що під час вирішення спору суди допустили порушення норм матеріального й процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи, судові рішення відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 грудня 2008 року та рішення апеляційного суду Київської області від 3 червня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.