Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,

У вересні 2007 року ОСОБА_6 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що квартира АДРЕСА_1 є власністю територіальної громади м. Чернівці та у цій квартирі зареєстровано троє осіб: він, його колишня дружина - ОСОБА_7 та їхній син – ОСОБА_8 У даний час в квартирі проживає лише він. Відповідачка ОСОБА_7 у квартирі не проживає з 1992 року, а ОСОБА_8 - з 2003 року у зв’язку із їхнім вибуттям із спірної квартири на постійне проживання до іншого жилого приміщення. Оскільки відповідачі тривалий час у спірній квартирі не проживають, не цікавляться нею та не сплачують комунальні послуги, крім того, ОСОБА_7 забезпечена житлом - їй на праві власності належить квартира АДРЕСА_2, в якій у даний час проживає ОСОБА_8, а вона перебуває на заробітках в Італії, просив визнати їх такими, що втратили право на користування спірним житлом на підставі ст. ст. 71, 107 ЖК України.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівців від 31 жовтня 2007 року позов задоволено. Визнано ОСОБА_7 та ОСОБА_8 такими, що втратили право користування жилим приміщенням в квартирі АДРЕСА_3.

Рішенням апеляційного суду Чернівецької області від 16 січня 2008 року рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 31 жовтня 2007 року в частині визнання ОСОБА_8 втратившим права на користування жилим приміщенням квартири АДРЕСА_3 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в позові.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 ставиться питання про скасування рішення суду апеляційної інстанцій у зв’язку з порушенням норм матеріального та процесуального права та залишення без змін рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції у частині визнання ОСОБА_8 втратившим право на проживання у спірній квартирі на підставі ст. 107 ЖК України, апеляційний суд виходив із того, що позивачем не надано доказів того, що ОСОБА_8 вибув із спірної квартири на інше постійне місце проживання, а наявність у його матері – ОСОБА_7 квартири на праві власності і проживання у цій квартирі відповідача, а також його не проживання у спірній квартирі з 2003 року - не свідчить про вибуття відповідача із спірної квартири на інше постійне місце проживання та не є згідно ст. 107 ЖК України підставою для визнання його таким, що втратив на цій підставі право на користування спірною квартирою.

Проте повністю погодитися з такими висновками судів не можна.

Встановлено, що позивач до суду звернувся із позовом, яким просив визнати відповідачів такими, що втратили право користування спірним житловим приміщенням на підставі ст. ст. 71 та 107 ЖК України. В обґрунтування позову зазначав, що відповідачі у спірній квартирі не проживають без поважних причин понад строки, визначені ст. 71 ЖК України, а саме: ОСОБА_7 – з 1992 року, а ОСОБА_8 – з 2003 року.

Однак суди, застосовуючи положення ст. 107 ЖК України дійшли висновків, що ОСОБА_8 хоча і не проживав у спірній квартирі з 2003 року, проте не вибував з неї на інше постійне місце проживання, тому відсутні підстави для застосування ст. 107 ЖК України.

Проте судами не перевірені підстави заявленого позову - у ньому з посиланням на положення ст. ст. 71, 107 ЖК України ОСОБА_6 зазначалося, що відповідачі не проживають у його квартирі понад строки, визначені ст. 71 ЖК України, зокрема: відповідачка - з 1992 року, а відповідач - з 2003 року, проживають на іншій житловій площі, тому позивач вважав, що вони вибули на інше постійне місце проживання, однак підстави заявленого позову є такими, що встановлені ст. 71 ЖК України.

Судом заявлені ОСОБА_6 позовні вимоги не уточнені та не з’ясовано з яких саме підстав позивач просить задовольнити позов.

За таких обстави рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 31 жовтня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 16 січня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.