ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 березня 2010 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого Гуменюка В.І.,
суддів: Барсукової В.М., Балюка М.І.,
Косенка В.Й., Луспеника Д.Д., -
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю "Житловий альянс", третя особа – державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України, про визнання договорів недійсними та повернення коштів,
в с т а н о в и л а:
У січні 2008 року позивачка, звернувшись до суду з указаним позовом, зазначала, що 6 червня 2007 року вона уклала з відповідачем договори № 011360 та № 009895 про отримання позики для придбання житла з розстроченням повернення позики. На виконання умов договорів вона сплатила 17 302 грн. 22 коп., однак відповідач узятих на себе зобов’язань не виконав – не надав їй кредит протягом місяця, як це зазначено в договорах.
Вважаючи, що відповідач ввів її в оману, ОСОБА_3 просила визнати договори недійсними та стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Житловий альянс" (далі – ТОВ "Житловий альянс") внесені нею кошти з урахуванням індексу інфляції.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 27 лютого 2009 року позов задоволено. Визнано недійсними договори № 011360 та № 009895 від 6 червня 2007 року. Стягнуто з ТОВ "Житловий альянс" на користь ОСОБА_3 24 370 грн. 82 коп. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішенням апеляційного суду м. Києва від 30 червня 2009 року зазначене судове рішення в частині стягнення суми змінено та стягнуто з ТОВ "Житловий альянс" на користь ОСОБА_3 17 302 грн. 22 коп. Вирішено питання розподілу судових витрат. У решті рішення залишено без змін.
У поданій касаційній скарзі ТОВ "Житловий альянс" просить ухвалені у справі рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову в позові.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
З матеріалів справи вбачається, що 6 червня 2007 року між сторонами укладено договори № 011360 та № 009895 за системою придбання товарів, що базується на створенні групи покупців (учасників системи), метою яких є придбання об’єктів нерухомості у порядку та на умовах, передбачених цим договором.
Згідно з додатком № 1 до договору товаром є нерухомість вартістю 200 тис. грн. (а.с. 8).
Відповідно до п. 3 1.1 договору учасник системи зобов’язується сплатити одноразово реєстраційний платіж в розмірі, передбаченому додатком № 1 до договору при підписанні договору та адміністративний платіж в розмірі, передбаченому додатком № 1 до договору на умовах та в порядку, передбаченому додатом № 2.
Згідно наданих ОСОБА_3 квитанцій нею на виконання договору сплачено 17 302 грн. 22 коп. (а.с. 9, 10).
Районний суд, визнаючи угоди недійсними, виходив із того, що частиною 1 ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів" заборонено нечесну підприємницьку діяльність, що вводить позивача в оману; діяльність відповідача за системою придбання товарів у групах "Альянс" відповідає критеріям фінансових послуг, на здійснення яких у нього відсутня ліцензія.
Зменшуючи суму стягнення з 24 370 грн. 82 коп. до 17 302 грн. 22 коп., апеляційний суд посилався на те, що нарахування індексу інфляції та 3% річних не ґрунтується на законі.
Проте з такими висновками судів погодитися не можна.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним.
Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Пункт 3.1.3 договору зобов’язує учасника щомісяця сплачувати чисті платежі та адміністративні витрати.
З п. 3.4 ст. 3 додатку № 2 вбачається, що учасник системи має сплачувати авансові платежі у довільній кількості. Авансові платежі будуть використані для покриття повних платежів, передбачених графіком платежів у зворотному порядку, починаючи з останнього повного платежу.
Ураховуючи обов’язок учасника щомісяця сплачувати чисті платежі та адміністративні витрати, правом учасника є не сам факт сплати авансових платежів, а обрання довільної кількості цих платежів.
Відповідно до змісту термінів (ст. 1 додатку № 2) повний платіж – це щомісячний платіж, що виплачується учасником системи, розмір якого складається з суми чистого платежу (частини ціни товару) та адміністративних витрат.
Пунктом 4.7 ст. 4 передбачено, що процедура розподілу фонду групи проводиться на підставі розгляду поданих декларацій, в яких зазначена кількість чистих платежів, сплату яких учасник системи бере на себе.
Зі змістом спірного договору та додатків до нього позивачка була ознайомлена, погодилася з цим, чого вона й не оспорює.
У порушення вимог ст. 213 ЦПК України суди цього до уваги не взяли.
Крім того, суди, вважаючи, що діяльність відповідача за системою придбання товарів у групах "Альянс" відповідає критеріям фінансових послуг, на здійснення яких у нього відсутня ліцензія, не врахував, що Статутом товариства не передбачено надання фінансових послуг. Товариство не є фінансовою установою, інформація про нього до Державного реєстру фінансових установ Держфінпослуг не вносилася, умовами договору поворотної фінансової допомоги (послуги) є чітко виражена сума такої допомоги (сума позики) та чітко визначений строк її повернення.
Не звернув уваги суд на те, що оспорювані договори не містять жодного положення, яке б визначало суму, яку мав надати учасник в якості поворотної фінансової допомоги (сума позики), а також відсутні положення, якими встановлені строки її повернення.
Із матеріалів, доданих до касаційної скарги вбачається, що Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України на даний час вивчає питання щодо віднесення діяльності відповідача до того чи іншого виду фінансових послуг; ТОВ "Житловий альянс" не має статусу фінансової установи; операції з адміністрування придбання в групах не віднесені законодавством до певного виду фінансових послуг.
Суд, застосовуючи Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (2664-14) , вказаним обставинами належної оцінки не дав.
За таких обставин ухвалені судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Житловий альянс" задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27 лютого 2009 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 30 червня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий В.І. Гуменюк Судді: В.М. Барсукова М.І. Балюк В.Й. Косенко Д.Д. Луспеник