Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа - ОСОБА_9, про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу будинку в частині покупця та про визнання права власності на 1/2 частину будинку, відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_7, до якої приєднався ОСОБА_9, на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 3 червня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 14 липня 2009 року,

У грудні 2006 року ОСОБА_6 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що з грудня 1998 року вона перебувала у фактичних шлюбних відносинах із ОСОБА_9 і вони проживали разом як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу до жовтня 2006 року. 13 травня 2003 року на підставі договору купівлі-продажу будинку вона придбала в ОСОБА_8 будинокАДРЕСА_1, за який особисто розрахувалася з ОСОБА_8 ще до укладення договору в нотаріальній конторі. Переселилася до придбаного будинку разом із сином і до цього часу мешкають у спірному будинку, зареєстровані в ньому. Використовуючи своє право власності на придбаний будинок, ОСОБА_6 зробила необхідний ремонт усередині будинку, підвела газ. Через деякий час після придбання будинку вона разом із ОСОБА_8 звернулися до Вінницько-Хутірської сільської ради з заявами про переведення на неї як нового власника будинку права користування земельною ділянкою, яка перебувала в користуванні ОСОБА_8 12 грудня 2003 року Вінницько-Хутірська сільська рада прийняла рішення про передачу ОСОБА_6 безкоштовно в приватну власність земельну ділянку, що розташована на АДРЕСА_1. У жовтні 2006 року, коли позивачка звернулася до юридичної консультації за наданням допомоги в поділі спільного майна, з відповіді Вінницького бюро технічної інвентаризації дізналася про те, що ? частина її будинку зареєстрована на ім’я ОСОБА_7 - рідної сестри ОСОБА_9, тому змушена звернутися до суду із зазначеним позовом. Позивачка вважає, що договір купівлі-продажу будинку слід визнати частково недійсним у частині покупця ОСОБА_7, оскільки він вчинений усупереч закону, її волевиявлення та продавця було направлене на придбання ОСОБА_6 будинку, а не ОСОБА_7 Договір купівлі-продажу в ? його частині не спрямований на реальне настання правових наслідків, ОСОБА_7 кошти за придбану ? частину будинку продавцю не вручала, у будинку не мешкає і не зареєстрована, її особисті речі в будинку відсутні. Вважала, що термін позовної давності, передбачений ст. ст. 256, 257 ЦК України, не пропущений, оскільки право щодо оскарження договору купівлі-продажу будинку порушено з моменту, коли позивачка дізналася про те, що стороною договору купівлі-продажу будинку є ОСОБА_7, тобто з жовтня 2006 року.

Справа судами розглядалась неодноразово.

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 3 червня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 14 липня 2009 року, позов задоволено частково: визнано частково недійсним договір купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1 від 13 травня 2003 року в частині покупця, придбання ? частини будинку ОСОБА_7; визнано за ОСОБА_6 право власності на ? частину будинку з відповідною частиною господарських будівель і споруд, що зареєстрована на ім’я ОСОБА_7; стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 судовий збір у сумі 266 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи – 30 грн. та 2 тис. грн. витрат на правову допомогу; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_7, до якої приєднався ОСОБА_9, просить скасувати зазначені судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов, суди посилалися на те, що ОСОБА_6 мала волевиявлення на придбання всього будинку, особисто й за власні кошти придбала його. ОСОБА_7 наміру купити частину спірного будинку не мала, участі в його придбанні не брала, а також ніколи в ньому не мешкала та не була зареєстрована. Договір купівлі-продажу будинку від 13 травня 2003 року в частині покупця ОСОБА_7 суперечить ч. 3 ст. 203 ЦК України, не спрямований на настання передбачених ним правових наслідків. ОСОБА_6 дізналася про порушення свого права в 2006 році, а тому не пропустила встановлений законом строк для його захисту.

З такими висновками судів погодитись не можна.

Відповідно до ч. 1 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Згідно із ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Установлено, що 13 травня 2003 року ОСОБА_8 продала, а ОСОБА_7 і ОСОБА_10 купили в рівних частинах будинокАДРЕСА_1, який нотаріально посвідчили та зареєстрували свої частки в установленому порядку в липні 2003 року (а.с. 6, 52). Будинкова книга та технічний паспорт на будинок виготовлені у квітні 2003 року на ОСОБА_7 і ОСОБА_10 (а.с. 46-47, 53-54). Земельна ділянка біля спірного будинку передана за рішеннями Вінницько-Хутірської сільської ради в 2003 році в приватну власність ОСОБА_7 і ОСОБА_10 (а.с. 13-14, 300-302).

Зазначене свідчить, що форма та порядок вчинення договору купівлі-продажу будинку, його державна реєстрація здійснені відповідно до закону.

Висновки суддів про те, що ОСОБА_6 особисто й за власні кошти придбала будинок, ОСОБА_7 наміру купити частину спірного будинку не мала й участі в його придбанні не брала, договір купівлі-продажу будинку від 13 травня 2003 року в частині покупця ОСОБА_7 суперечить ч. 3 ст. 203 ЦК України, не спрямований на настання передбачених ним правових наслідків, і ОСОБА_6 дізналася про порушення свого права лише в 2006 році, є припущеннями, які суперечать зібраними у справі доказам.

Вирішуючи спір, суди в порушення вимог ст. ст. 212- 215 ЦПК України не з’ясували належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог; чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги й заперечення сторін, та якими доказами вони підтверджуються; не дали належної правової оцінки зібраним у справі доказам; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, що має суттєве значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_7, до якої приєднався ОСОБА_9, задовольнити .

Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 3 червня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 14 липня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.