Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Львівського комунального підприємства "Муніципальна дружина", треті особи: управління Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, виконавчий комітет Львівської міської ради, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області від 5 березня 2009 року,

У квітні 2007 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до Львівського комунального підприємства "Муніципальна дружина" (далі – ЛКП "Муніципальна дружина") про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що 3 квітня 2007 року н алежний йому на праві власності автомобіль "Део-Ланос", номерний знак НОМЕР_1, був примусово переміщений (евакуйований) відповідачем із площі ОСОБА_7 в м. Львові на майданчик, який розташований за адресою: АДРЕСА_1. Отримати свій автомобіль він зміг лише після сплати вартості послуг із переміщення автомобіля в розмірі 281 грн. Автомобіль знаходився на острівці безпеки між пам’ятником святої ОСОБА_5 та пам’ятником ОСОБА_7, стоянка на якому не заборонена, дорожній знак про можливість застосування евакуації був відсутнім. Стаття 122 КУпАП не передбачає такого виду відповідальності як примусове затримання та переміщення автомобіля, відповідач порушив Порядок примусового переміщення та зберігання транспортних засобів у м. Львові, залишених без догляду і припаркованих із порушенням Правил дорожнього руху (1306-2001-п) , затверджений рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 20 лютого 2004 року № 178 (далі - Порядок). Просив суд стягнути з ЛКП "Муніципальна дружина" на його користь 281 грн. вартості послуг із переміщення автомобіля, 5 грн. витрат на проїзд громадським транспортом, 200 грн. на відшкодування моральної шкоди та судові витрати у справі.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 14 грудня 2007 року позов ОСОБА_6 задоволено частково. Стягнуто з ЛКП "Муніципальна дружина" на користь ОСОБА_6 281 грн. на відшкодування матеріальної шкоди, 200 грн. на відшкодування моральної шкоди та 81 грн. судових витрат. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області від 5 березня 2009 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати ухвалене у справі рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_6, суд апеляційної інстанції виходив із того, що відповідно до пп. 1.1, 1.2 Порядку рішення про примусове переміщення транспортного засобу приймає працівник ВДАІ ЛМУ УМВС України у Львівській області, а примусове переміщення транспортного засобу на спеціально обладнаний майданчик (арештмайданчик) ВДАІ ЛМУ УМВС України у Львівській області здійснює обслуговуюче підприємство (Виконавець), яке діє відповідно до протоколу про спільну діяльність або угоди з ВДАІ ЛМУ УМВС України у Львівській області, за допомогою спеціальних технічних пристроїв автомобілями-евакуаторами.

Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 22 вересня 2006 року № 1063 внесено зміни до рішення виконавчого комітету № 1306 від 9 грудня 2005 року і надано ЛКП "Муніципальна дружина" функції Виконавця робіт із примусового переміщення та зберігання транспортних засобів. Рішення про примусове переміщення автомобіля ОСОБА_6 приймав працівник ВДАІ ЛМУ УМВС України у Львівській області.

Оскільки ЛКП "Муніципальна дружина" діяло в межах своїх повноважень, визначених Порядком, як Виконавець переміщення та до його компетенції не відноситься в ирішення питання, чи порушуються діями водіїв транспортних засобів правила дорожнього руху, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_6

Проте з висновками апеляційного суду погодитися не можна з таких підстав.

Відповідно до п. 1.9. Правил дорожнього руху (1306-2001-п) , затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

На час виникнення спірних правовідносин (3 квітня 2007 року) діяла норма ст. 52 Закону "Про дорожній рух", за якою контроль у сфері дорожнього руху здійснюється Кабінетом Міністрів України, органами законодавчої та виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, відповідним державним органом з безпеки дорожнього руху і його місцевими органами, Державтоінспекцією Міністерства внутрішніх справ України, іншими спеціально уповноваженими на це державними органами (державний контроль), а також міністерствами, іншими центральними органами державної виконавчої влади та об'єднаннями (відомчий контроль).

24 вересня 2008 року цей Закон (3353-12) доповнено ст. 52-1, відповідно до ч. 2 якої Державтоінспекція Міністерства внутрішніх справ України також здійснює контроль за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі, виконанням установлених Кабінетом Міністрів України правил паркування транспортних засобів, а у випадках та порядку, визначених законом, тимчасово затримує і доставляє транспортний засіб, у тому числі з використанням спеціальних транспортних засобів (коли розміщення затриманого транспортного засобу суттєво перешкоджає дорожньому руху), на спеціальні майданчики чи стоянки для тимчасового зберігання, відповідно до закону тимчасово вилучає посвідчення водія, талон про проходження державного технічного огляду, а також ліцензійну картку на транспортний засіб.

Однак відповідно до загального принципу дії закону в часі норми ч. 2 ст. 52-1 Закону України "Про дорожній рух" на спірні правовідносини не поширюються.

В ідповідальність за порушення правил зупинки та стоянки транспортних засобів на час виникнення спірних правовідносин була передбачена ч. 2 ст. 122 КУпАП, а порушення цих правил, що спричинили створення аварійної обстановки – ч. 4 цієї ж статті. За вчинення таких правопорушень на порушника могло бути накладено стягнення у виді штрафу або позбавлення права керування транспортним засобом.

24 вересня 2008 року КУпАП (80731-10) доповнено ст. 265-2, згідно з якою працівник Державної автомобільної інспекції тимчасово затримує транспортний засіб шляхом блокування або доставляє його для зберігання на спеціальний майданчик чи стоянку (якщо розміщення затриманого транспортного засобу суттєво перешкоджає дорожньому руху) у разі наявності підстав вважати, що водієм вчинено порушення, передбачені чч. 1, 2, 3, 5 і 6 ст. 121, ст. ст. 121-1, 126, чч. 1, 2, 3 і 4 ст. 130, ст.ст. 132-1, 206-1 КУпАП.

Таким чином, за змістом і цієї норми тимчасове затримання транспортних засобів шляхом його доставки для зберігання на спеціальний майданчик чи стоянку можливе лише працівниками Державної автомобільної інспекції й лише з підстав, визначених законом, серед яких відсутня така підстава, як порушення водієм правил зупинки чи стоянки транспортного засобу.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач здійснив примусову евакуацію належного позивачу автомобіля "Део-Ланос", номерний знак НОМЕР_2, з порушенням вимог законодавства, а саме: п.1.9. Правил дорожнього руху (1306-2001-п) , ч. 2 ст. 122 КупАП - та за відсутності протоколу чи угоди про спільну діяльність із ВДАІ ЛМУ УМВС України у Львівській області.

Суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку, що позовні вимоги ОСОБА_6 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди підлягають частковому задоволенню.

Викладене свідчить про те, що суд апеляційної інстанції помилково скасував рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 339 ЦПК України рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції – залишенню в силі.

Керуючись ст. ст. 335, 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області від 5 березня 2009 року скасувати, рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 14 грудня 2007 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.