ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
24 березня 2010 року
м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого
Патрюка М.В.,
суддів:
Жайворонок Т.Є, Перепічая В.С., Костенка А.В., Пшонки М.П.,-
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до колективного підприємства "Фірма "Азовбудматеріали" про стягнення вартості вкладу в колективній власності підприємства за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя від 3 листопада 2008 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області від 22 грудня 2008 року,
в с т а н о в и л а:
У травні 2005 року ОСОБА_6. звернувся до суду з позовом до колективного підприємства "Фірма "Азовбудматеріали" (далі - КП "Фірма "Азовбудматеріали") про стягнення вартості вкладу в майні підприємства, посилаючись на те, що був членом цього колективного підприємства та його співвласником, однак після виходу із членів підприємства в травні 2002 року розмір належного йому до виплати вкладу відповідачем неправомірно занижено.
Рішенням Іллічівського районного суду м. Маріуполя від 3 листопада 2008 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області від 22 грудня 2008 року, позов ОСОБА_6 задоволено частково. Стягнуто з КП "Фірма "Азовбудматеріали" на користь ОСОБА_6 305 грн. 91 коп. вартості його вкладу. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати ухвалені у справі рішення та ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обгрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції, з чим погодився і апеляційний суд, виходив із того, що позивач як член колективного підприємства має право після припинення трудових відносин із ним, одержати вартість свого вкладу, який є пропорційним до розміру його частки в статутному фонді підприємства.
Проте з такими висновками судів погодитися не можна.
Відповідно до ст. 23 Закону України "Про власність", чинного на час виникнення спірних правовідносин, у власності колективного підприємства є вироблена продукція, одержані доходи, а також майно, придбане на підставах, не заборонених законодавством. У майні колективного підприємства визначаються вклади його працівників. Розмір вкладу працівника визначається залежно від його трудової участі у діяльності державного або орендного підприємства, а також участі у збільшенні майна колективного підприємства після його створення. На вклад працівника колективного підприємства нараховуються і виплачуються проценти в розмірі, що визначається трудовим колективом виходячи з результатів господарської діяльності підприємства. Працівникові, який припинив трудові відносини з підприємством виплачується, вартість вкладу.
Як Законом України "Про підприємства в Україні" (698-12) , так і Законом України "Про власність" (697-12) визначення розміру вкладу працівника колективного підприємства (члена підприємства) не пов’язувалось з певними межами або з відповідністю суми вкладів працівників вартості всього майна підприємства чи розміру статутного фонду.
Відповідно до законодавства член колективного підприємства, який припинив трудові відносини з ним, має право на одержання вартості вкладу, а не частки в майні підприємства чи частки у статутному фонді підприємства, з останнього помилково виходили суди.
Згідно із ч. 4 ст. 338 ЦПК України висновки і мотиви суду касаційної інстанції, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при повторному розгляді справи.
Ухвалою Верховного Суду України від 18 липня 2007 року скасовано р ішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя від 7 серпня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 26 жовтня 2006 року і передано справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Указані рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасовано на тій підставі, що суди дійшли помилкового висновку, що вклад позивача є пропорційним до розміру його частки у статутному фонді підприємства.
Суди у порушення ч. 4 ст. 338 ЦПК України під час нового розгляду справи належним чином не врахували висновків, що містились у вказаній ухвалі, що призвело до повторного неправильного застосування судами одних і тих самих норм матеріального права.
За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.
Рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя від 3 листопада 2008 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області від 22 грудня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий
М.В. Патрюк
Судді:
Т.Є. Жайворонок
А.В. Костенко
В.С. Перепічай
М.П. Пшонка