Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 до ОСОБА_11, третя особа – товариство з обмеженою відповідальністю "СВК", про відшкодування матеріальної та моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_12 в інтересах ОСОБА_11 на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 18 червня 2008 року та рішення апеляційного суду Сумської області від 30 вересня 2008 року,

У березні 2008 року ОСОБА_6 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 пред’явили в суді позов до ОСОБА_13 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Зазначали, що 14 грудня 2007 року о 19 годині 30 хвилин на 104 км автошляху Харків-Охтирка водій ОСОБА_11, на підставі нотаріально посвідченого доручення керуючи автомобілем "Toyota Land Cruiser Prado 2.7", номерний знак НОМЕР_1, що належить ОСОБА_13, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_14, яка від отримання тілесних ушкоджень померла на місці пригоди.

Унаслідок цієї дорожньо-транспортної пригоди їм завдано матеріальної й моральної шкоди, яку просила стягнути з власника автомобіля.

У процесі розгляду справи позивачі подали заяву про зміну позовних вимог, а позов до ОСОБА_13 просили залишити без розгляду, пред’явивши з тих самих підстав позов до ОСОБА_11 Просили стягувати з ОСОБА_11 на користь ОСОБА_8, ОСОБА_9, батьків загиблої, по 575 грн. щомісяця довічно, починаючи з 1 квітня 2008 року; стягнути одноразово 2 012 грн. 50 коп. за період з 15 грудня 2007 року до 1 квітня 2008 року, посилаючись на те, що вони є непрацездатними за віком, на момент смерті дочки мали право на одержання від неї утримання, та по 10 000 грн. кожному на відшкодування моральної шкоди.

ОСОБА_6, посилаючись на те, що після смерті матері на його утриманні залишилася неповнолітня дочка ОСОБА_15, ІНФОРМАЦІЯ_1, просив стягувати з відповідача на її утримання по 575 грн. щомісяця до досягнення дитиною 18 років або до закінчення нею навчання та одноразово стягнути 2 012 грн. 50 коп. за період з 15 грудня 2007 року до 1 квітня 2008 року.

ОСОБА_10 зазначала, що вона понесла витрати на поховання сестри та встановлення надгробного пам’ятника, зокрема: 2 679 грн. на оплату ритуальних послуг, 1 850 грн. на встановлення надгробного пам’ятника, 1 898 грн. 93 коп. на придбання продуктів харчування для поминального обіду, і просила стягнути ці кошти з відповідача.

Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 18 червня 2008 року позов задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_11 на користь ОСОБА_8, ОСОБА_16 по 345 грн. щомісяця на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілої, довічно, починаючи з 1 квітня 2008 року; стягнуто з ОСОБА_11 на користь ОСОБА_6 по 345 грн. щомісяця на утримання неповнолітньої ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, до досягнення нею 18 років, починаючи з 1 квітня 2008 року; стягнуто з ОСОБА_11 на користь ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_6 по 1 207 грн. 50 коп. кожному на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілої, за період з 15 грудня 2007 року до 1 квітня 2008 року; стягнуто з ОСОБА_11 на користь ОСОБА_8, ОСОБА_9 по 6 000 грн.. кожному на відшкодування моральної шкоди; стягнуто з ОСОБА_11 на користь ОСОБА_10 3 857 грн. на відшкодування витрат на поховання та спорудження надгробного пам’ятника; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Сумської області від 30 вересня 2008 року зазначене рішення суду змінено, а саме: стягнуто з ОСОБА_11 на користь ОСОБА_8, ОСОБА_9 по 575 грн. на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілої, щомісяця довічно, починаючи з 1 квітня 2008 року, та по 2 012 грн. 50 коп. одноразово за період з 15 грудня 2007 року до 1 квітня 2008 року; стягнуто з ОСОБА_11 на користь ОСОБА_6 по 575 грн. щомісячно на утримання неповнолітньої ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, до досягнення нею 18 років, починаючи з 1 квітня 2008 року та 2 012 грн. 50 коп. за період з 15 грудня 2007 року до 1 квітня 2008 року; стягнуто з ОСОБА_11 на користь ОСОБА_10 7 427 грн. 93 коп. на відшкодування понесених витрат на поховання та спорудження надгробного пам’ятника; у решті - рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_12 в інтересах ОСОБА_11 просить постановлені у справі судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом установлено, що 14 грудня 2007 року о 19 годині 30 хвилин на 104 км автошляху Харків-Охтирка водій ОСОБА_11 керуючи автомобілем "Toyota Land Cruiser Prado 2.7", номерний знак НОМЕР_2, на підставі нотаріально посвідченого доручення, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_14, яка, будучи в стані алкогольного сп’яніння, рухалася проїзною частиною дороги. Від отриманих тілесних ушкоджень потерпіла померла на місці пригоди.

На день смерті ОСОБА_14 проживала з батьками: ОСОБА_8 та ОСОБА_9 – у селі Вербове Охтирського району, працювала різноробочою в ТОВ "Плодорозсадник", на її утриманні знаходилася неповнолітня дочка ОСОБА_15, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Після смерті ОСОБА_14 ОСОБА_7 проживає зі своїм батьком – позивачем ОСОБА_6

Батьки загиблої на момент її смерті були пенсіонерами та мали право на одержання від неї утримання.

Постановою слідчого від 14 лютого 2008 року кримінальну справу за фактом дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 14 грудня 2007 року, закрито за відсутністю в діях ОСОБА_11 складу злочину передбаченою ст. 286 ч. 2 КК України. З указаної постанови вбачається, що ця дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок грубого порушення ПДР пішоходом ОСОБА_14, чим створено аварійно небезпечну ситуацію, внаслідок чого нею були отримані тілесні ушкодження.

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове майно, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

При цьому відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" (v0006700-92) (зі змінами) шкода, заподіяна особі і майну громадянина, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв’язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Відповідно до ч. 5 ст. 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Таким чином, законом не ставиться можливість покладення відповідальності за заподіяну джерелом підвищеної небезпеки шкоду в залежність від наявності вини заподіювача. У даних правовідносинах цивільна відповідальність покладається на заподіювача шкоди незалежно від вини.

Незалежно від вини фізичної особи відшкодовується завдана нею і моральна шкода, в тому числі завдана смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (ч. 2 ст. 1167 ЦК України)

Проте зазначені вимоги закону залишилися поза увагою судів як першої, так і апеляційної інстанції, які намагалися встановити ступінь вини відповідача.

Рішення суду повинно відповідати вимогам ст. ст. 212, 213, 316 ЦПК України, відповідно до яких воно повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх позовних вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте зазначеним вимогам рішення апеляційного суду не відповідає, його мотивувальна частина взагалі не містить розрахунків, з яких виходив суд, задовольняючи в зазначеному розмірі майнові вимоги.

Судом установлено, що до дня смерті потерпіла працювала різноробочою в ТОВ "Плодорозсадник" та одержувала мінімальну заробітну плату, установлену законом (а.с. 11), яка складала 460 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 1200 ЦК України особам, визначеним у пунктах 1 - 5 частини першої цієї статті, шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував.

Установлюючи розмір щомісячного відшкодування на користь позивачів у сумі 575 грн., апеляційний суд цих вимог закону не врахував та безпідставно погодився з висновками в цій частині суду першої інстанції, який помилково керувався ч. 1 ст. 1197 ЦК України, що не може бути застосовано до спірних правовідносин, оскільки визначає розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров’я заробітку, що підлягає відшкодуванню і не стосується правовідносин, що виникли.

Розмір шкоди, завданої смертю потерпілого, відшкодовується за правилами ст. 1200 ЦК України, яка залишилася поза увагою апеляційного суду.

За таких обставин колегія суддів Судової палати вважає, що апеляційний суд не виконав своїх обов’язків, визначених законом, а тому рішення підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів С удової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_12 в інтересах ОСОБА_11 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Сумської області від 30 вересня 2008 року скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_6 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 до ОСОБА_11, третя особа – товариство з обмеженою відповідальністю "СВК", про відшкодування матеріальної та моральної шкоди передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.