Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення боргу за договором позики,

У лютому 2008 року ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_7 про стягнення боргу за договором позики.

Зазначала, що вона 20 грудня 2004 року за договором позики передала у власність ОСОБА_7 грошові кошти в сумі 4 000 доларів США, які відповідачка зобов`язалася повернути до 1 березня 2005 року.

Посилаючись на те, що ОСОБА_7 у строк, установлений договором позики, грошові кошти їй не повернула, просила, уточнивши в подальшому свої позовні вимоги, стягнути на її користь із відповідачки 4 000 доларів США за договором позики, 2 784 грн. у рахунок трьох процентів річних від простроченої суми та судові витрати у справі.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 12 лютого 2009 року позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_7 на її користь 30 800 грн. у рахунок погашення боргу за договором позики та 3 619 грн. у рахунок трьох процентів річних від простроченої суми.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 27 травня 2009 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 лютого 2009 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6, апеляційний суд виходив із того, що фактично за договором позики позикодавцю було передано 2 000 доларів США, решта суми, зазначена в письмовій розписці, а саме 2 000 доларів США, є сумою процентів за користування позикою.

Проте погодитися з такими висновками суду апеляційної інстанції не можна.

Судом установлено, що 20 грудня 2004 року за договором позики ОСОБА_6 передала у власність ОСОБА_7 грошові кошти в сумі 4 000 доларів США, які остання зобов`язалася повернути до 1 березня 2005 року.

У встановлений договором позики строк ОСОБА_7 грошові кошти не повернула.

Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Стаття 1049 ЦК України встановлює обов`язок позичальника повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 1051 ЦК України передбачає право позичальника оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Обов`язок довести зазначений факт покладений на позичальника.

Установивши, що ОСОБА_7 отримала у власність від ОСОБА_6 4 000 доларів США і своєчасно не повернула суму позики, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про покладення на відповідачку обов`язку сплатити позивачці 4 000 доларів США в рахунок суми за договором позики та три проценти річних від простроченої суми.

Під час встановлення зазначених фактів судом першої інстанції не було порушено норм процесуального права, рішення суду відповідає вимогам матеріального права та встановленим обставинам справи й скасоване апеляційним судом помилково.

За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Одеської області від 27 травня 2009 року скасувати, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 лютого 2009 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.