Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Патрюка М.В.,

суддів: Жайворонок Т.Є., Лященко Н.П.,

Костенка А.В., Перепічая В.С.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа – відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Вознесенському районі Миколаївської області (далі – Відділення), про стягнення коштів на відшкодування додаткових витрат на лікування за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 19 лютого 2008 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 15 травня 2008 року,

У серпні 2007 року ОСОБА_3 звернулася до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що з вини відповідача, який є суб'єктом підприємницької діяльності та допустив порушення норм охорони праці, за що був засуджений за ст. ст. 172, 271 Кримінального кодексу України, вона 18 лютого 2004 року під час роботи з електричним механізмом у кондитерському цеху отримала важкі тілесні ушкодження. Висновком медико-соціальної експертизи (далі – МСЕК) її визнано інвалідом ІІ групи з утратою 60% професійної працездатності. Вона вимушена була перенести численні хірургічні втручання, у подальшому довгий час лікувалась, що потягло за собою додаткові витрати. Уточнивши під час судового розгляду позовні вимоги, просила суд на підставі ст. 1195 ЦК України стягнути з відповідача на її користь 13 421 грн. додаткових витрат на лікування, у тому числі: 4 099 грн. 70 коп. витрат на придбання пального для автомобіля, на систематичні поїздки її до медичних закладів у зв’язку з неможливістю за станом здоров’я користуватися загальним транспортом; 126 грн. 85 коп. витрат на ліки; 1 960 грн. витрат на оплату медичних послуг; 95 грн. витрат на придбання за рекомендацією лікарів спеціальних тонованих окулярів; 2 400 грн., додатково витрачених на придбання перуки; 1 323 грн. 45 коп. на придбання продуктів для забезпечення необхідного й повноцінного харчування, не забезпеченого лікувальним закладом; 3 416 грн. на повернення витрат пов’язаних з оплатою санаторно-курортного лікування в санаторії "Авангард".

Під час розгляду справи ОСОБА_3 збільшила вимоги про відшкодування витрат на придбання палива на 1 296 грн. 50 коп.

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 19 лютого 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 15 травня 2008 року, позов задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 3292 грн. 46 коп. витрат на придбання палива для автомобіля, 126 грн. 85 коп. витрат на ліки, 1 960 грн. витрат на оплату медичних послуг, 95 грн. витрат на придбання окулярів; у задоволенні позовних вимог про відшкодування додаткових витрат, пов’язаних із придбанням перуки та продуктів харчування, оплатою санаторного лікування, частини витрат на придбання палива для автомобіля відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати судові рішення з підстав неправильного застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права з ухваленням нового рішення, яким її позов задовольнити в повному обсязі.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Оскаржувані у справі судові рішення ухвалено з порушенням цих норм.

Судами було встановлено, що ОСОБА_3, працюючи на кондитерському виробництві фізичної особи – суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_4, 18 грудня 2004 року отримала травму, унаслідок якої була визнана інвалідом ІІ групи у зв'язку з трудовим каліцтвом з 60 % втратою професійної працездатності. Указане підтверджується вироком Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 14 листопада 2006 року, яким указаний роботодавець засуджений за вчинення злочинів, передбачених ч. 2 ст. 271, ч. 2 ст. 172 Кримінального кодексу України, та відповідно до вимог ст. 61 ЦПК України ці обставини не підлягають доказуванню.

Порядок відшкодування шкоди, завданої внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання працівнику, котрий застрахований у порядку загальнообов’язкового державного соціального страхування, встановлюється Законом України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) (далі – Закон). Обов’язок відшкодувати відповідну шкоду покладається на Фонд соціального страхування від нещасних випадків.

Частково задовольняючи позовні вимоги, районний суд, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із права позивачки, визначеного ст. 1195 ЦК України, тому судові рішення в частині задоволення позовних вимог є законними та обґрунтованими й доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Разом з тим, відмовляючи в задоволенні решти вимог, суд у порушення ст. ст. 213, 214 ЦПК України допустив неповноту з’ясування обставин справи та неправильне застосування тієї ж ст. 1195 ЦК України.

Так, відмовляючи в задоволенні вимог про відшкодуванні витрат на придбання палива на суму 2 103 грн. 74 коп., місцевий суд виходив із того, що паливо, придбане в конкретні дні за конкретними чеками на вказану суму, не може розцінюватися як придбане для поїздок у медичні заклади, оскільки відсутні підтвердження поїздок у ці заклади в зазначені в чеках дні.

Такий висновок не можна вважати обґрунтованим, оскільки суд дійшов його без урахування доводів позивачки про те, що паливо придбавалося незавжди в день поїздок до лікувального закладу.

Суд не перевірив цих доводів щодо кількості поїздок та об’єму палива, затраченого на кожну поїздку, а тому його висновок із цієї вимоги є передчасним.

Відмовляючи в задоволенні вимог про відшкодування витрат на харчування, суд виходив із того, що необхідність посиленого харчування не доведено.

При цьому суд не зважив на те, що ця вимога була заявлена не про витрати на посилене (додаткове) харчування, а на забезпечення нормального повноцінного харчування. Судом залишено поза оцінкою й дослідженням як ці підстави та обставини вимог, так і їх докази, зокрема довідки лікувального закладу (а.с. 30, 31) про те, що в лікарні не було бюджетного фінансування повного харчування, склад меню, і докази вартості та видів придбаних продуктів для забезпечення повноцінного харчування.

Відмовляючи в стягненні коштів на санаторно-курортну путівку й супутні витрати, місцевий суд виходив із того, що такі витрати передбачені до відшкодування тільки Фондом соціального страхування від нещасних випадків. Відповідно до ч. 5 ст. 34 Закону потерпілому, який став інвалідом, періодично, але не рідше одного разу на три роки, а інвалідам І групи щорічно безоплатно за медичним висновком надається путівка для санаторно-курортного лікування, однак позивачка не отримала путівки на лікування, порушивши умови, визначені цим порядком.

При цьому суд залишив поза увагою доводи ОСОБА_3 про те, що недотримання нею порядку обліку потреби в санаторно-курортному лікуванні й неотримання путівки на це від Фонду соціального страхування від нещасних випадків не позбавило її потреби в такому лікуванні, яке проведено та на яке понесено витрати, які повинна відшкодувати особа, злочинними діями якої шкоду завдано.

Оцінки цим доводам і доказам суд не дав, неможливості відшкодування цих витрат безпосередньо особою, яка заподіяла шкоду, на підставі ст. 1195 ЦК України не обґрунтував.

Не обґрунтував суд і неможливість застосування ст. 1195 ЦК України щодо відшкодування витрат на придбання перуки в сумі, яка перевищує розмір відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків.

Апеляційний суд ці порушення залишив поза увагою, їх не усунув.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог слід скасувати, а справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції на підставі ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 19 лютого 2008 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 15 травня 2008 року скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції .

У решті – судові рішення залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.