Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного

Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом про визнання житлового будинку особистою приватною власністю та поділ спільного майна, за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 2 вересня 2008 року,

У вересні 2007 року ОСОБА_6 звернулася до суду з названим позовом.

Зазначала, що з 1992 року вона стала підтримувати з ОСОБА_7 сімейні стосунки та в листопаді 1995 року зареєструвала з ним шлюб, який було розірвано в липні 2007 року.

За час спільного проживання вони побудували житловий будинок № 78-А по вул. Кірова в с. Пересадівка Жовтневого району Миколаївської області, придбали автомобіль "ВАЗ 2109" і побутове майно, а саме: меблевий гарнітур "Вікторія", кухонний меблевий гарнітур "Фантазія", м'який куточок, три крісла, газову плиту "Мора", кухонний стіл зі стільцями та ліжко.

Оскільки відповідач добровільно провести поділ спільного майна не бажає, ОСОБА_6 просила суд визнати за нею право власності ? частину будинку, виділити їй автомобіль, а інше майно залишити відповідачу.

ОСОБА_7 позов в частині поділу будинку не визнав та пред’явив зустрічний позов про визнання житлового будинку особистою приватною власністю та поділ спільного майна.

Зазначав, що спірний будинок він побудував самостійно до шлюбу, ОСОБА_6 брала участь лише в оздоблювальних роботах, половину вартості яких він згоден їй виплатити.

Оскільки ОСОБА_6 після розлучення вивезла без його згоди частину спільно нажитого майна, а автомобіль є основним засобом його заробітку, ОСОБА_7 просив суд визнати спірний будинок його особистою приватною власністю, автомобіль залишити йому, а решту майна виділити колишній дружині.

Рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 15 травня 2008 року первісний і зустрічний позови задоволено частково: проведено поділ майна, що є спільною власністю подружжя, а саме: залишено у власності ОСОБА_7 автомобіль "ВАЗ 2109" вартістю 8500 грн., а ОСОБА_6 виділено у власність побутове майно на загальну суму 9410 грн.

Додатковим рішенням цього суду від 2 липня 2008 року житловий будинок АДРЕСА_1 визнано таким, що не є спільною власністю подружжя та визнано його власністю ОСОБА_7

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 2 вересня 2008 року рішення місцевого суду від 15 травня 2008 року та додаткове рішення від 2 липня 2008 року в частині вирішення вимог первісного позову про визнання спірного будинку спільною сумісною власністю подружжя та в частині зустрічного позову скасовано й ухвалено в цій частині нове рішення, яким визнано за ОСОБА_6 право власності на ? частину цього будинку, а в зустрічному позові відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_7 просить рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення місцевого суду, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Частково задовольняючи первісний і зустрічний позови в частині вирішення вимог щодо спірного будинку, місцевий суд виходив із того, що будівництво будинку розпочалося в 1989 році, а закінчено в січні 1995 року, земельна ділянка для будівництва будинку офіційно виділена відповідачу в лютому 1992 року, позивачка не довела факту існування між нею та відповідачем домовленості про створення спільної власності на будинок, а тому спірний будинок, як побудований відповідачем до шлюбу, належить до роздільного майна, оскільки підстави для визнання за ОСОБА_6 права власності на частку в цьому будинку відповідно до вимог ст. 17 Закону України "Про власність" відсутні.

Скасовуючи в цій частині судові рішення місцевого суду, апеляційний суд дійшов висновку, що спірний будинок є об’єктом спільної сумісної власності колишнього подружжя, оскільки під час його будівництва сторони проживали однією сім’єю, вели спільне господарство, а тому він побудований за рахунок їх спільної праці; укладення в подальшому шлюбу між ними свідчить про їх намір на створення спільної сумісної власності; норми ст.ст. 63, 70 СК України, що набрав чинності з 1 січня 2004 року, поширюються на спірні правовідносини.

Проте повністю погодитися з цими висновками апеляційного суду не можна.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

При вирішенні справи місцевий суд виходив із того, що ОСОБА_7 розпочав будівництво спірного будинку в 1989 році на земельній ділянці, що перебувала в користуванні його батьків.

Рішенням Пересадівської сільської ради Миколаївської області від 2 лютого 1992 року ОСОБА_7 виділено земельну ділянку за рахунок їх земельної ділянки для будівництва житлового будинку.

З 1993 року ОСОБА_6 стала проживати разом із ОСОБА_7 і її було зареєстровано за адресою батьків відповідача в будинку АДРЕСА_1

Станом на 1 січня 1995 року ОСОБА_7 закінчив будівництво спірного будинку.

25 листопада 1995 року ОСОБА_7 і ОСОБА_6 уклали шлюб, який розірвали 23 липня 2007 року.

17 липня 2007 року ОСОБА_7 видано свідоцтво про право власності на спірний будинок.

За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч. 1 ст. 58 Конституції України) норми Сімейного кодексу України (2947-14) застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 року.

Відповідно до чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства спільною сумісною власністю є: майно, нажите подружжям за час шлюбу (ст. 16 Закону України "Про власність", ст. 22 КпШС України); майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї чи майно, що є у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, якщо письмовою угодою відповідно між членами сім'ї чи членами селянського (фермерського) господарства не передбачено інше або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (п. 1 ст. 17, ст. 18, п. 2 ст. 17 Закону України "Про власність"); квартира (будинок), кімнати в квартирах та одноквартирних будинках, передана при приватизації з державного житлового фонду за письмовою згодою членів сім'ї наймача у їх спільну сумісну власність (ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду").

В інших випадках спільна власність громадян є частковою. Якщо розмір часток у такій власності не було визначено і учасники спільної власності при надбанні майна не виходили з рівності їх часток, розмір частки кожного з них визначається ступенем його участі працею й коштами у створенні спільної власності (п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22 грудня 1995 року "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" (v0020700-95) ).

Проте апеляційний суд, переглядаючи справу, на зазначене уваги не звернув та, ґрунтуючись на тих самих доказах, що й суд першої інстанції, дійшов помилкового висновку про те, що на спірні правовідносини щодо будинку поширюється дія норм СК України (2947-14) , який набрав чинності з 1 січня 2004 року; а також, що факт спільного проживання без реєстрації шлюбу, без визначення ступеня участі ОСОБА_6 працею й коштами у будівництві спірного будинку, є підставою для визнання цього будинку об’єктом спільної сумісної власності та визнання за ОСОБА_6 права власності на його половину.

В зв’язку з цим колегія вважає, що апеляційний суд, переглядаючи справу, не виконав своїх обов’язків, визначених законом, не визначився з правовими нормами, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, не спростував висновків місцевого суду та належним чином не обґрунтував свого висновку про належність ОСОБА_6 саме ? частки в спірному будинку.

З огляду на наведене, ухвалене в справі рішення апеляційного суду не можна визнати законним й обґрунтованим, тому воно підлягає скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 2 вересня 2008 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.