Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, треті особи – ОСОБА_11, приватні нотаріуси Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_12 та ОСОБА_13, обласне комунальне підприємство "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки", акціонерний банк "Факторіал Банк", про визнання договорів недійсними та скасування державної реєстрації права власності на квартиру, за касаційною скаргою ОСОБА_9 та ОСОБА_10 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 6 травня 2009 року та рішення апеляційного суду Львівської області від 29 жовтня 2009 року,

У лютому 2008 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10, треті особи – ОСОБА_11, приватні нотаріуси Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_12 та ОСОБА_14обласне комунальне підприємство "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки", акціонерний банк "Факторіал Банк", про визнання договорів недійсними та скасування державної реєстрації права власності на квартиру. Позивачка зазначала, що з серпня 1995 року до листопада 2007 року перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7 В період шлюбу в лютому 2002 року за рахунок коштів сімейного бюджету ними з відповідачем було придбано однокімнатну квартиру АДРЕСА_1. 6 вересні 2007 року ОСОБА_7 за договором купівлі-продажу відчужив зазначену вище квартиру ОСОБА_8, а той в свою чергу 11 жовтня 2007 року продав її ОСОБА_9 та ОСОБА_10 Посилаючись на те, що ОСОБА_7, його мати ОСОБА_11, яка на підставі довіреності уклала від його імені договір купівлі-продажу квартири, а також покупець ОСОБА_8 скрили факт придбання квартири ОСОБА_7 в період його перебування в шлюбі з нею, позивачкою, тобто факт належності квартири на праві спільної власності її, позивачки, та ОСОБА_7, чим ввели приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_12, який посвідчував договір, в оману щодо істотної обставини договору, позивачка просила визнати укладений ОСОБА_7 з ОСОБА_8 договір купівлі-продажу недійсним з підстав, передбачених ст. 230 ЦК України, а відтак, і визнати недійсним укладений в подальшому ОСОБА_8 з ОСОБА_9 та ОСОБА_10 договір відчуження цієї ж квартири та скасувати здійснену обласним комунальним підприємством "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" державну реєстрацію права власності на квартиру спершу за ОСОБА_8, а потім за ОСОБА_9 та ОСОБА_10

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 6 травня 2009 року позов задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 26 вересня 2007 року ОСОБА_7 з ОСОБА_8 та посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_12 за реєстровим № 259. Визнано нечинною реєстрацію обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" права власності на зазначену квартиру за ОСОБА_8 Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 укладений 11 жовтня 2007 року ОСОБА_8 з ОСОБА_9 та ОСОБА_10, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Лаврик Т.Я. за реєстровим № 6417. Визнано нечинною реєстрацію обласним комунальним підприємством "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" права власності на зазначену квартиру за ОСОБА_9 і ОСОБА_10 Стягнуто із ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 та ОСОБА_10 227 250 грн.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 29 жовтня 2009 року рішення суду першої інстанції в частині стягнення із ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 та ОСОБА_10 227 250 грн. скасовано. В решті рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_9 та ОСОБА_10, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просять скасувати зазначені судові рішення і ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд серед іншого вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Ухвалюючи рішення про визнання договорів недійсними суд першої інстанції, з висновками якого в цій частині погодився апеляційний суд, виходив із того, що при укладенні договорів купівлі-продажу спірної квартири мати відповідача ОСОБА_7 ОСОБА_11, яка за довіреністю представляла інтереси продавця при укладенні договору, а також покупець ОСОБА_8, який є двоюрідним братом ОСОБА_7, скрили факт перебування ОСОБА_7 на час придбання квартири у шлюбі з позивачкою, чим обманули приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_12, який посвідчував договір, щодо обставини, яка має істотне значення, а саме належності квартири на праві спільної сумісної власності відповідачу ОСОБА_7 та позивачці, що відповідно до ст. 230 ЦК України є підставою для визнання цього, а відтак і подальшого договору відчуження квартири недійсними.

Однак з таким висновком суду погодитися не можна.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

За змістом зазначеної норми закону обман має місце, якщо сторона правочину заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину другою стороною, або якщо вона замовчує їх існування. Такий позов може бути задоволено лише на вимогу сторони, яка вчинила правочин під впливом обману.

Крім того, відповідно до змісту ч. 3 ст. 215 ЦК України та роз’яснень, які надав Пленум Верховного Суду України в п. 10 постанови "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 6 листопада 2009 року № 9 (v0009700-09) вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред’явлена тільки стороні недійсного правочину. Норма ч. 1 ст. 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача – з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Суд на зазначені положення закону та обставини справи уваги не звернув та, встановивши, що позивачка не була учасником оспорюваних нею договорів, помилково задовольнив її позов про визнання цих договорів недійсними.

За таких обставин та з урахуванням того, що за змістом своїх позовних вимог позивачка в кінцевому результаті домагається скасування державної реєстрації права власності на квартиру за нинішніми її володільцями - відповідачами ОСОБА_9 та ОСОБА_10, та повернення квартири їй з тих підстав, що вона є власником квартири, а квартира вибула з її володіння поза її волею, суду на виконання положень ч. 4 ст. 10 та п. 1 ч. 6 ст. 130 ЦПК України слід було уточнити позовні вимоги та з’ясувати, чи не зводяться вони до вимоги про скасування державної реєстрації права власності на квартиру за нинішніми її володільцями та витребування квартири від добросовісних набувачів з підстав, передбачених ст.ст. 330, 388 ЦК України та ч. 2 ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень".

Таким чином, судом допущено порушення норм процесуального права, що відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування рішення і передачі справи на новий розгляд. Оскільки зазначені порушення було допущено судом першої інстанції і не було усунено апеляційним судом справу слід передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 336, ч. 2 ст. 338, п. 2 ч. 1 ст. 344 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_9 та ОСОБА_10 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 6 травня 2009 року та рішення апеляційного суду Львівської області від 29 жовтня 2009 року скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.