Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Патрюка М.В.,

суддів: Жайворонок Т.Є., Перепічая В.С.,

Мазурка В.А., Пшонки М.П.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" (далі - АТ "Українська пожежно-страхова компанія") про стягнення страхових виплат, індексу інфляції за час прострочення виплат та трьох відсотків річних за касаційною скаргою акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" на рішення Апеляційного суду м. Києва від 8 квітня 2009 року,

У жовтні 2008 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до АТ "Українська пожежно-страхова компанія" про відшкодування майнової шкоди в розмірі 1 336 019 грн. 40 коп., посилаючись на те, що 14 листопада 2003 року її чоловік – ОСОБА_4 уклав договір добровільного страхування засобів наземного транспорту із АТ "Українська пожежно-страхова компанія" терміном дії з 14 листопада 2003 року до 13 жовтня 2008 року. Під час дії цього договору страхування сталася дорожньо-транспортна пригода (далі – ДТП), внаслідок якої застрахований автомобіль було пошкоджено. Вартість майнової шкоди згідно висновку експерта становить 117 387 грн. 25 коп.

АТ "Українська пожежно-страхова компанія" відмовилося сплатити страхове відшкодування, посилаючись на те, що на момент ДТП за кермом застрахованого автомобіля знаходився ОСОБА_5, який не мав нотаріально посвідченої довіреності на право керування застрахованим автомобілем, а ОСОБА_4 своєчасно не сплатив чергового страхового внеску, у зв’язку з чим дію договору страхування було припинено.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Його спадкоємцями є вона та двоє неповнолітніх дітей. Права та обов’язки спадкодавця перейшли до них, у зв’язку з чим вона звернулася до суду з даним позовом.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 14 січня 2009 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 8 квітня 2009 року рішення Подільського районного суду м. Києва від 14 січня 2009 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_3 частково задоволено.

Стягнуто з АТ "Українська пожежно-страхова компанія" на користь ОСОБА_3 страхове відшкодування в розмірі 116 617 грн. 25 коп., індекс інфляції за період прострочення в розмірі 43 981 грн. 50 коп., три відсотки річних від суми збитку в розмірі 6 647 грн. 65 коп.

Стягнуто з АТ "Українська пожежно-страхова компанія" на користь ОСОБА_3 судові витрати в розмірі 1 730 грн.

Зобов’язано ОСОБА_3 зняти з обліку пошкоджений автомобіль НОМЕР_1 та передати його АТ "Українська пожежно-страхова компанія".

У задоволенні решти вимог – відмовлено.

У касаційній скарзі АТ "Українська пожежно-страхова компанія" ставить питання про скасування рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Рішення апеляційного суду не відповідає цим вимогам.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, апеляційний суд посилався на те, що ОСОБА_4 хоч і прострочив виплату страхового платежу, однак страховик не повідомив вигодонабувача про розірвання договору та не повідомив страхувальника про необхідність сплатити страховий платіж в десятиденний строк, а тому на момент ДТП, яка сталася 5 листопада 2005 року договір страхування був чинним. Відповідно до п. 2.2 Правил дорожнього руху власник транспортного засобу може передавати у своїй присутності керування його транспортним засобом іншій особі, яка має при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії. ОСОБА_5 в момент ДТП керував застрахованим автомобілем в присутності ОСОБА_4 та мав при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Проте з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна.

Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов’язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Одним з обов’язків страхувальника є своєчасність внесення страхових платежів (внесків, премій) у розмірі встановленому в договорі (п. 1 ч. 1 ст. 989 ЦК України).

Договір страхування припиняється у випадках, встановлених договором та законом ( ст. 997 ЦК України).

Судом установлено, що 14 листопада 2003 року між ОСОБА_4 та АТ "Українська пожежно-страхова компанія" укладеного договір добровільного страхування автомобіля НОМЕР_1 строком на п’ять років, вигодонабувачем за договором є АБ "Банк регіонального розвитку" ( а. с. 10-12).

14 листопада 2003 року між АБ "Банк регіонального розвитку" та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 27/10-48А, предметом якого було придбання автомобіля "Мазда-6".

10 жовтня 2005 року кредит погашено достроково.

Згідно п. 2.2.4 договору добровільного страхування автомобіля "Мазда-6" ОСОБА_4 взяв на себе зобов’язання по сплаті страховику страхової премії в розмірі 5 735 грн. 50 коп. кожен рік у строк до 13 жовтня 2007 року.

На виконання умов договору страхування ОСОБА_4 сплатив страховій компанії 14 листопада 2003 року – 5 735 грн. 50 коп. та 23 жовтня 2004 року – 5 735 грн. 50 коп. Наступний платіж ОСОБА_4 слід було зробити до 13 жовтня 2005 року, однак кошти не було сплачено.

У постанові про закриття кримінальної справи від 15 квітня 2006 року установлено, що 5 листопада 2005 року біля 3 год. 20 хвилин в м. Мукачево власник автомобіля НОМЕР_1 ОСОБА_4 попросив ОСОБА_5 відвезти його на вказаному автомобілі по особистих справах. ОСОБА_5, маючи посвідчення водія категорії "В", у присутності ОСОБА_4 5 листопада 2005 року о 3 год. 45 хвилин, керуючи зазначеним автомобілем, скоїв ДТП, унаслідок якої сам загинув, а ОСОБА_4 отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості.

Правилами добровільного страхування засобів наземного транспорту АТ "Українська пожежно-страхова компанія" передбачено, що при укладанні договору страхування з фізичною особою дія договору страхування поширюється тільки на страхувальника, його чоловіка/дружину чи особу яка володіє нотаріально засвідченим дорученням від страхувальника (а. с. 68).

У випадках, які не обумовлені договором страхування, сторони керуються нормами чинного законодавства України, а також "Правилами добровільного страхування засобів наземного транспорту" ( п. 6.3 договору добровільного страхування а. с. 12).

Із вказаними умовами та правилами страхування ОСОБА_4 був ознайомлений та згоден про що поставив свій підпис ( зворотна сторона а. с. 9).

Виходячи з викладеного, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову ОСОБА_3

Згідно зі ст. 339 ЦПК України суд касаційної інстанції, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" на рішення Апеляційного суду м. Києва від 8 квітня 2009 року задовольнити.

Рішення Апеляційного суду м. Києва від 8 квітня 2009 року скасувати, рішення Подільського районного суду м. Києва від 14 січня 2009 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.