розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Національної акціонерної страхової компанії "ОРАНТА", треті особи: Генеральна прокуратура України, Головне управління Державного казначейства України у м. Севастополі, про стягнення суми страхового відшкодування за касаційними скаргами заступника Генерального прокурора України та Національної акціонерної страхової компанії "ОРАНТА" (далі – НАСК "ОРАНТА") на рішення Ленінського районного суду м. Севастополя від 7 квітня 2009 року та ухвалу апеляційного суду м. Севастополя від 30 липня 2009 року,

У серпні 2005 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що з 29 червня 1988 року до листопада 2005 року він проходив службу в органах військової прокуратури та працював на посаді слідчого з особливо важливих справ військової прокуратури Військово-Морських Сил України. Висновком МСЕК від 11 жовтня 2004 року йому встановлено 20 % втрати професійної працездатності. Після звернення до НАСК "ОРАНТА" за виплатою страхового відшкодування згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 року № 486 "Про затвердження Порядку і умов державного обов'язкового особистого страхування працівників прокуратури" (486-92-п) (далі – Постанова № 486) йому було відмовлено з тих підстав, що він проходив службу у військовій прокуратурі і його страхування здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18 серпня 1992 року № 488 (488-92-п) "Про умови державного обов’язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов’язаних, призваних на збори, і порядок виплати страхових сум їм та членам їх сімей" (далі – Постанова № 488). Посилаючись на незаконність відмови у виплаті страхового відшкодування, просив стягнути з НАСК "ОРАНТА" страхове відшкодування в сумі 94 550 грн. 64 коп. згідно з Постановою № 486.

Рішенням Ленінського районного суду м. Севастополя від 7 квітня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Севастополя від 30 липня 2009 року позов задоволено. Стягнуто з НАСК "ОРАНТА" на користь ОСОБА_3 страхове відшкодування в сумі 94 550 грн. 64 коп.

У поданих до Верховного Суду України касаційних скаргах заступник Генерального прокурора України та НАСК "ОРАНТА" просять скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права.

Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_3 з 29 червня 1988 року працював на посаді слідчого по особливо важливим справам військової прокуратури Військово-Морських Сил України (а.с. 7).

Висновком МСЕК від 11 жовтня 2004 року ОСОБА_3 установлено 20 % втрати професійної працездатності.

Задовольняючи позов ОСОБА_3 про стягнення страхового відшкодування на підставі ст. 50 Закону України "Про прокуратуру" і Постанови № 486 (486-92-п) , суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що втрата працездатності позивача відповідно до висновку судово-медичної експертизи настала у зв’язку з виконанням ним функцій працівника прокуратури, у зв’язку із чим він має право на отримання зазначеного страхового відшкодування.

Однак з висновком судів не можна погодитись із таких підстав.

Відповідно до ст. ст. 13, 461 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1789-ХХІ "Про прокуратуру" військові прокуратури входять в систему органів прокуратури, а на посади прокурорів і слідчих військових прокуратур призначаються громадяни України з числа офіцерів, які проходять військову службу або перебувають у запасі і мають вищу юридичну освіту.

Згідно із ч. 4 ст. 50 Закону України "Про прокуратуру" життя і здоров’я працівників прокуратури (прокурорів і слідчих) підлягають обов’язковому державному страхуванню за рахунок коштів відповідних бюджетів на суму десятирічного грошового утримання за останньою посадою. Порядок та умови страхування встановлюються Кабінетом Міністрів України. Рішенням Конституційного Суду України від 25 жовтня 2007 року №10-рп/2007 (va10p710-07) у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень ч. 4 ст. 50 Закону України "Про прокуратуру" визнано, що військовослужбовці військових прокуратур, які перебувають на посадах прокурорів (ст. 56 Закону України "Про прокуратуру") і слідчі прокуратури є працівниками прокуратури України, на яких поширюється дія ст. 50 Закону України "Про прокуратуру", у випадках, коли страхова подія сталася при виконанні ними прокурорських повноважень.

Частиною 5 ст. 50 Закону України "Про прокуратуру", у системному зв’язку з якою застосовується ч. 4 цієї статті до прокурорів і слідчих військових прокуратур, установлено, що в разі каліцтва чи інвалідності, що сталися у зв’язку з виконанням службових обов’язків, прокурор, слідчий прокуратури одержує компенсацію в розмірі від ступеня втрати працездатності і в разі його загибелі із зазначених причин сім’ї або утриманця загиблого виплачується одноразова допомога в розмірі десятирічного грошового утримання за останньою посадою і призначається пенсія у зв’язку з втратою годувальника в розмірі його місячного посадового окладу.

Порядок та умови державного обов’язкового особистого страхування працівників прокуратури (далі – Порядок) затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 року № 486 (486-92-п) (зі змінами, останні з яких внесено постановою від 19 серпня 2009 року № 890 (890-2009-п) ).

Пунктом 3 Порядку в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2009 рок № 890 (890-2009-п) , зокрема, визначено, що державне обов’язкове особисте страхування працівників прокуратури здійснюється страховиками, які мають відповідну ліцензію в Державній комісії з регулюванню ринків фінансових послуг (раніше – Національна акціонерна компанія "Оранта").

Підпункт "б" п. 7 Порядку визначає, що страховик виплачує страхові суми у разі втрати застрахованим працездатності в результаті поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, що сталися при виконанні або у зв’язку з виконанням ним службових обов’язків – у розмірі, що залежить від ступеня втрати працездатності, який визначається у процентному відношенні від суми страхування на випадок загибелі або смерті.

Порядок затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 року № 486 (486-92-п) відповідно до ст. 50 Закону України "Про прокуратуру", тому в зазначеному підпункті йдеться про застосування положень ч. 5 цієї статті, а не інші страхові виплати.

Відповідно до цих положень прокурор, слідчий прокуратури одержує страхову виплату не у зв’язку з будь-якою втратою працездатності при проходженні служби, а лише в тому разі, коли у зв’язку з виконанням службових обов’язків (прокурора, слідчого прокуратури) сталися каліцтво або інвалідність. Такий висновок ґрунтується і на положеннях п. 13 Порядку, згідно з якими для визначення права на виплату страхових сум у випадках, передбачених у підп. "б" п. 7 Порядку застрахований оформляє у відповідному органі прокуратури та подає страховику такі документи: заяву за вказаною в додатку № 2 до Порядку формою з відміткою органу прокуратури про місячне грошове утримання за останньою посадою, копію довідки медико-соціальної експертної комісії про встановлення інвалідності, засвідчену в нотаріальному порядку, документ, що посвідчує особу застрахованого.

Питання про інвалідність застрахованого й ступень втрати працездатності вирішуються медико-соціальними експертними комісіями відповідно до Порядку організації та проведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності? затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 квітня 1994 року № 221 (221-94-п) .

Страхові події, які сталися під час виконання такими особами функцій військової служби, підпадають під іншу категорію страхових виплат, передбачених Постановою № 488 (488-92-п) .

Згідно з п. 11 Умов державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, і порядок виплат їм та членам їх сімей страхових сум, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 року № 488 (488-92-п) , для визнання права на виплату страхових сум застраховані оформляють у районному військовому комісаріаті (відповідному військовому органі, підрозділі) та подають до НАСК "ОРАНТА" заяву за вказаною формою, копію довідки медико-соціальної експертної комісії про розмір втрати працездатності, документ, що засвідчує особу.

Таким чином, залежно від обставин настання страхової події, факт якої підтверджений належним чином, підлягає застосуванню відповідне законодавство.

Задовольняючи позов ОСОБА_3 про стягнення на підставі ст. 50 Закону України "Про прокуратуру" і Постанови № 486 страхового відшкодування, судами не враховані зазначені положення нормативних актів та не взято до уваги, що довідку про результати вивчення ступеня втрати працездатності у відсотках застрахованого від 11 жовтня 2004 року, відповідно до якої ОСОБА_3 встановлено 20 % втрати професійної працездатності у зв’язку із захворюванням, пов’язаним із проходженням військової служби (однак не встановлено інвалідності), видано в порядку, передбаченому Постановою № 488 (488-92-п) , а не відповідно до Постанови № 486 (486-92-п) .

При цьому суди не дали належної оцінки й тому факту, що направлення на проходження огляду МСЕК позивач отримав у зв’язку з проходженням військової служби за направленням військово-лікарняної комісії (а.с. 11).

Встановлення групи інвалідності, причин і часу її виникнення згідно з Порядком відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 4 квітня 1994 року № 221 "Про затвердження Порядку організації та проведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності" (221-94-п) належить до компетенції медико-соціальної експертної комісії, яка дає висновок на підставі документів передбачених угодою Міністерства охорони здоров’я України та Генеральною прокуратурою України від 16 жовтня 1992 року № 16.06/194 "Про порядок оформлення документів на медико-соціальну експертну комісію під час державного обов’язкового особистого страхування працівників прокуратури".

Зазначеними нормативними актами не передбачено призначення судово-медичної експертизи для встановлення факту інвалідності та інших причин.

Разом з тим під час вирішення питання про сплату позивачу страхового відшкодування, суди не врахували, що відповідно до ст. 50 Закону України "Про прокуратуру" та п. 3 Постанови № 486 (486-92-п) Генеральна прокуратура України є страхувальником працівників прокуратури лише у випадках настання страхових подій, зазначених у п. 7 Порядку.

Таким чином, у порушення ст. ст. 212, 213 ЦПК України, не встановивши факт настання страхової події, передбаченої п. 7 Порядку, та взявши до уваги лише висновок судово-медичної експертизи щодо причинно-наслідкового зв’язку між виконанням позивачем функцій працівника прокуратури та ступенем втрати ним працездатності, суди без достатніх підстав ухвалили рішення про стягнення страхового відшкодування на підставі Постанови № 486 (486-92-п) .