Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, треті особи – Одеська міська рада, комунальне підприємство "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об’єктів нерухомості", перша Одеська державна нотаріальна контора, ОСОБА_8, ОСОБА_9, про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення, скасування державної реєстрації права власності на квартиру та вселення, за касаційними скаргами ОСОБА_8 та ОСОБА_7 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 1 липня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 20 жовтня 2009 року,

У серпні 2008 року ОСОБА_6 звернувся до суду з доповненим та уточненим в подальшому позовом до ОСОБА_7, треті особи – Одеська міська рада, комунальне підприємство "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об’єктів нерухомості", перша Одеська державна нотаріальна контора, ОСОБА_8, ОСОБА_9, про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення, скасування державної реєстрації права власності на квартиру та вселення. Позивач зазначав, що проживав у двохкімнатній квартирі АДРЕСА_1 Квартира ним не приватизовувалася і належала до житлового фонду Одеської міської ради. У грудні 2002 року він довідався, що ОСОБА_9, скориставшись підробленою від його імені розпискою, звернувся з позовом до суду, рішенням якого в травні 2002 року було визнано дійсним наче б то укладений ним з ОСОБА_9 договір купівлі-продажу його квартири та за останнім було визнано право власності на квартиру, в якій він, позивач, на той час проживав. Після цього ОСОБА_9 у липні 2002 року подарував квартиру ОСОБА_8, а та в квітні 2003 року продала її ОСОБА_7 Посилаючись на те, що ніяких договорів з ОСОБА_9 він не укладав, рішення суду, яким визнано дійсним укладений ним з ОСОБА_9 договір купівлі-продажу його квартири та право власності на квартиру визнано за ОСОБА_9, в подальшому було скасовано, позивач просив усунути йому перешкоди у користуванні квартирою шляхом виселення з неї ОСОБА_7, скасувати здійснену комунальним підприємством "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об’єктів нерухомості" державну реєстрацію права власності на квартиру за ОСОБА_7 та вселити його в квартиру.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 1 липня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 20 жовтня 2009 року, визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 15 липня 2002 року ОСОБА_9 з ОСОБА_8, визнано недійсним укладений 4 квітня 2003 року ОСОБА_8 з ОСОБА_7 договір купівлі-продажу зазначеної квартири та повернуто сторони договору в первісний стан. Виселено ОСОБА_7 з квартири АДРЕСА_1 в місті Одесі та вселено ОСОБА_6 в зазначену квартиру. Скасовано здійснену комунальним підприємством "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об’єктів нерухомості" державну реєстрацію права власності на квартиру за ОСОБА_7

У касаційних скаргах ОСОБА_8 та ОСОБА_7, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просять скасувати зазначені судові рішення і передати справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд серед іншого вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Ухвалюючи рішення про визнання договорів недійсними, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що ОСОБА_9 незаконно набув право власності на спірну квартиру, а тому укладені в подальшому договори відчуження квартири не відповідають вимогам закону, що є підставою для визнання їх недійсними та захисту в такий спосіб порушеного права позивача на спірну квартиру.

Однак такого висновку суд дійшов з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Судом установлено, що в спірній квартирі, яка належала до житлового фонду Одеської міської ради, на підставі ордеру проживав позивач ОСОБА_6 Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 13 травня 2002 року визнано дійсним укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_9 договір купівлі-продажу спірної квартири та визнано за останнім право власності на неї. 15 липня 2002 року ОСОБА_9 подарував квартиру ОСОБА_8, а та 4 квітня 2003 року продала її ОСОБА_7 10 квітня 2003 року ОСОБА_7 здійснила державну реєстрацію права власності на квартиру за собою та вселилася в квартиру. Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 21 квітня 2003 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 травня 2002 року про визнання укладеного ОСОБА_6. з ОСОБА_9 договору купівлі-продажу квартири дійсним та визнання права власності на квартиру за ОСОБА_9 скасовано у зв’язку з нововиявленими обставинами, а в подальшому позовну заяву ОСОБА_9 судом залишено без розгляду.

Уточнивши в процесі розгляду справи позовні вимоги, позивач як на матеріально-правову підставу свого позову посилався на ст. 391 ЦК України, яка встановлює речово-правовий спосіб захисту порушеного права – усунення перешкод у здійсненні ним права користування своїм майном (а.с. 113-115). Таке посилання є правильним, оскільки відповідно до ст. 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Суд на зазначене положення закону та обставини справи уваги не звернув та, правильно встановивши, що спірна квартира вибула з володіння позивача поза його волею, що є підставою для поновлення його права на квартиру, на порушення вимог ч. 1 ст. 11 ЦПК України самостійно змінив правову підставу позову, застосувавши до того ж до спірних відносин ст. 48 ЦК Української РСР 1963 року, тобто норму зобов’язального права, яка регулює відносини між сторонами договору, не взявши при цьому до уваги, що позивач стороною оспорених договорів не був, а тому правових підстав для захисту його порушеного права на спірну квартиру шляхом визнання договорів її відчуження недійсними немає.

Таким чином, в частині визнання договорів дарування та купівлі-продажу квартири недійсними рішення підлягає скасуванню.

В решті рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційних скарг висновків суду не спростовують, а тому в цій частині рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. 336, 337, 344 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційні скарги ОСОБА_8 та ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 1 липня 2009 року в частині визнання договорів недійсними та повернення сторін договору у первісний стан, а також ухвалу апеляційного суду Одеської області від 20 жовтня 2009 року про залишення цієї частини рішення суду першої інстанції без змін скасувати.

В решті рішення Приморського районного суду м. Одеси від 1 липня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 20 жовтня 2009 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.