Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі :

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом відкритого акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди,

У липні 2006 року ВАТ "Державний ощадний банк України" звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що відповідач, перебуваючи на посаді голови СФГ "Агрозар", для отримання кредиту використав підроблені свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів, які були власністю пайовиків СФГ "Агрозар" і перебували в оренді фермерського господарства, уклав із банком договір застави зазначених транспортних засобів.

Надання відповідачем неправдивої інформації стало підставою для прийняття кредитним комітетом управління ВАТ рішення про надання господарству кредиту в сумі 99 992 грн. 10 коп.

Вважають, що злочинними діями відповідача їм завдано збитки, які просили стягнути з відповідача у розмірі 99 992 грн. 10 коп. наданого кредиту, 1 007 грн. за вчинення виконавчого напису та 1 068 грн. 47 коп. відсотків, а всього 102 067 грн. 57 коп.

Рішенням Богодухівського районного суду Харківської області від 20 лютого 2007 року постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ВАТ "Державний ощадний банк України" завдані збитки у розмірі 99 992 грн. 10 коп. та судові витрати.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 7 листопада 2007 року рішення Богодухівського районного суду Харківської області від 20 лютого 2007 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову ВАТ "Державний ощадний банк України" у задоволенні позову.

У касаційній скарзі ВАТ "Державний ощадний банк України" ставиться питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції та залишення без змін рішення суду першої інстанції у зв’язку з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню за таких підстав.

Судами встановлено, що за договором кредитної лінії № 6 від 12 лютого 2002 року ВАТ "Державний ощадний банк України" в особі Харківського обласного управління відкрив кредитну лінію СФГ "Агрозар" в обсязі 100 тис. грн. строком на 11 місяців.

З метою забезпечення повернення отриманого кредиту та процентів за його користування 12 лютого 2002 року, відповідач, діючи від імені СФГ "Агрозар", використавши підроблені ним свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів, уклав з банком договір застави майна СФГ "Агрозар", а саме зазначених транспортних засобів, власниками яких були пайовики сільськогосподарського підприємства та які знаходилися в оренді зазначеного підприємства.

Позичальник не виконав перед банком своїх кредитних зобов’язань у визначений договором строк та заборгованість за кредитом не погашена.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 12 січня 2005 року ліквідовано юридичну особі – СФГ "Агрозар". У зв’язку із відсутністю активів, які можна було б направити на погашення кредиторської заборгованості, визначені погашеними кредиторські вимоги на суму 495 561 грн. 15 коп., зокрема ВАТ "Державний ощадний банк України" у сумі 107 635 грн. 21 коп.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у позові, апеляційний суд виходив із того, що позивачем не надано доказів того, що саме з вини відповідача банку завдана матеріальна шкода, яка згідно з вимогами ст. 440 ЦК УРСР підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача. Також не є доказом протиправних дій відповідача постанова Київського районного суду м. Харкова від 31 жовтня 2003 року про закриття у відношенні ОСОБА_1 кримінальної справи по обвинуваченню його у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 222, ч. 1 ст. 366 та ч. 1 ст. 209 КК України провадження у якій закрито у зв’язку із застосуванням акту амністії, оскільки вина особи у вчиненні злочину має бути доведена у законному порядку і встановлена обвинувальним вироком суду.

Проте погодитися з такими висновками суду апеляційної інстанції не можна.

Згідно вимог ч. 2 ст. 6 КПК України у разі закриття кримінальної справи на підставі п. 4 (внаслідок акту амністії) – судом постановлюється обвинувальний вирок із звільненням засудженого від покарання.

Таким чином амністія не звільняє від відповідальності та від обов’язку відшкодувати заподіяні злочином збитки, спричинені винними особами ( ст. 86 КК України та ст. 14 Закону України "Про амністію"), а звільняє лише від покарання.

Задовольняючи позовні вимоги ВАТ "Державний ощадний банк України", суд першої інстанції правильно виходив із того, що постановою Київського районного суду м. Харкова від 31 жовтня 2003 року встановлено, що відповідач як голова СФГ "Агрозар", маючи намір відкрити кредитну лінію у ВАТ "Державний ощадний банк України", передаючи під заставу зазначене чуже майно, підробив свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів, які були власністю пайовиків СФГ та перебували в оренді сільськогосподарського підприємства та своїми неправомірними діями заподіяв банку матеріальні збитки у розмірі 99 992 грн. 10 коп. та цей факт за змістом ст. 61 ЦПК України повторного доказування не потребує. Тому завдані банку збитки підставно стягнуті на користь позивача саме з ОСОБА_1, оскільки юридична особа, в якій він працював ліквідована.

За таких обставин рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням без змін рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Державний ощадний банк України " задовольнити.

Рішення апеляційного суду Харківської області від 7 листопада 2007 року скасувати та залишити без змін рішення Богодухівського районного суду Харківської області від 20 лютого 2007 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.