Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Патрюка М.В.,

суддів: Жайворонок Т.Є., Костенка А.В.,

Мазурка В.А., Перепічая В.С.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Дергачівського районного відділу земельних ресурсів Харківської області, ОСОБА_2 про зобов’язання видати державний акт та визнання права власності на земельну ділянку, припинення права власності на земельну ділянку та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи: Болградська державна нотаріальна контора, Дергачівський районний відділ земельних ресурсів Харківської області, Малоданилівська селищна рада Дергачівського району Харківської області, про визнання недійсним додаткового свідоцтва про право на спадщину за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Харківської області від 25 лютого 2009 року,

У серпні 2007 року ОСОБА_1. звернувся до суду з позовом до Дергачівського районного відділу земельних ресурсів Харківської області, ОСОБА_2. про зобов’язання видати державний акт на право власності на земельну ділянку та визнання права власності на земельну ділянку, припинення права власності на земельну ділянку, посилаючись на те, що його батьку – ОСОБА_3. відповідно до рішення Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області від 4 грудня 2003 року була надана в приватну власність земельна ділянка площею 0,151 га біля будинку АДРЕСА_1 в с. Чайківка Дергачівського району Харківської області.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року його батько помер.

26 листопада 2004 року Дергачівським районним відділом земельних ресурсів Харківської області було видано державний акт на право власності на цю земельну ділянку на ім’я його батька.

7 травня 2005 року він отримав у Болградській районній державній нотаріальній конторі Одеської області додаткове свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 3/4 частини зазначеної ділянки.

Мати його батька - ОСОБА_2. після смерті свого сина звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, оскільки за законом мала право на обов’язкову частку спадщини - 1/4 частину зазначеної земельної ділянки, але свідоцтво про право на обов’язкову частку у спадщині вона не отримувала.

Він хотів отримати державний акт на право власності на земельну ділянку на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на 3/4 частини земельної ділянки біля будинку АДРЕСА_1 в с. Чайківка Дергачівського району Харківської області, але Дергачівський районний відділ земельних ресурсів Харківської області йому відмовив у видачі такого документа з посиланням на те, що відсутня можливість виділити його частку без ОСОБА_2., яка не оформила спадщину.

ОСОБА_1. просив його позовні вимоги задовольнити, припинити права власності ОСОБА_2. на 1/4 частину земельної ділянки біля будинку АДРЕСА_1 в с. Чайківка Дергачівського району Харківської області, визнати за ним право власності на всю земельну ділянку та зобов’язати Дергачівський районний відділ земельних ресурсів Харківської області видати йому державний акт на право власності на всю земельну ділянку.

ОСОБА_2. звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1. про визнання недійсним додаткового свідоцтва про право на спадщину за заповітом на 3/4 частини земельної ділянки, виданого 7 травня 2005 року державним нотаріусом Болградської державної нотаріальної конторою Одеської області на ім’я ОСОБА_1., посилаючись на те, що на момент своєї смерті ОСОБА_3 не мав права власності на спірну земельну ділянку, оскільки йому державний акт на право власності на цю земельну ділянку не видавався, а тому свідоцтво про право на спадщину за заповітом не відповідає вимогам чинного законодавства.

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 30 жовтня 2008 року позовні вимоги ОСОБА_1. задоволено частково.

Зобов’язано Дергачівський районний відділ земельних ресурсів Харківської області видати ОСОБА_1. державний акт на право власності на 3/4 частини земельної ділянки загальною площею 0,1510 га біля будинку АДРЕСА_1 в с. Чайківка Дергачівського району Харківської області.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2. – відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 25 лютого 2009 року рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 30 жовтня 2008 року в частині задоволення позову ОСОБА_1. та в частині відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2. скасовано

Відмовлено ОСОБА_1. в задоволенні його позовних вимог.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2. задоволено.

Визнано недійсним додаткове свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 7 травня 2005 року державним нотаріусом Болградської державної нотаріальної контори Одеської області на ім’я ОСОБА_1. на 3/4 частини земельної ділянки біля будинку АДРЕСА_1 в с. Чайківка Дергачівського району Харківської області.

В інший частині рішення Дергачівського районного суду Харківської області залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_1. ставить питання про скасування рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Рішення апеляційного суду не відповідає цим вимогам.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про визнання недійсним додаткового свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 7 травня 2005 року державним нотаріусом Болградської державної нотаріальної контори Одеської області на ім’я ОСОБА_1. на 3/4 частини земельної ділянки біля будинку АДРЕСА_1 в с. Чайківка Дергачівського району Харківської області, апеляційний суд посилався на положення ст. 1301 ЦК України, відповідно до яких свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, установлених законом. право на цю земельну ділянку.

Проте з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна.

Згідно із роз’ясненнями Пленуму Верховного Суду України, викладеними в п. 27 постанови № 7 від 30 травня 2008 року "Про судову практику у справах про спадкування" (v0007700-08) відповідно до ст. 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв’язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів ( ч. 1 ст. 328 ЦК України).

Відповідно до ст. 1235 ЦК України заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Згідно зі ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Судом першої інстанції було встановлено, що згідно із рішенням Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області від 4 грудня 2003 року ОСОБА_3. була надана в приватну власність земельна ділянка площею 0,151 га біля будинку АДРЕСА_1 в с. Чайківка Дергачівського району Харківської області.

10 грудня 2003 року ОСОБА_3 склав заповіт, яким заповідав усе своє майно своєму сину – ОСОБА_1.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_3 помер.

26 листопада 2004 року було видано державний акт на право власності на цю земельну ділянку на ім’я ОСОБА_3.

Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 4 грудня 2006 року провадження у справі за позовом Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області в інтересах територіальної громади Малоданилівської селищної ради до ОСОБА_1., третіх осіб: Болградська державна нотаріальна контори Одеської області, Дергачівський районний відділ земельних ресурсів, ОСОБА_2., про визнання недійсним рішення Малоданилівської селищної ради та державного акта на право власності на земельну ділянку закрито у зв’язку з відмовою Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області від позову.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1. та відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що додаткове свідоцтво про право власності на спадщину, яке оспорювала ОСОБА_2. та державний акт на право власності на спірну земельну ділянку, виданий 26 листопада 2004 року на ім’я ОСОБА_3. ніяким чином не порушують права та інтереси ОСОБА_2., а ОСОБА_1. має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Зазначені висновки суду першої інстанції узгоджуються із вказаними вище нормами матеріального права та роз’ясненнями Пленуму Верховного Суду України, які суд апеляційної інстанції

Згідно зі ст. 339 ЦПК України суд касаційної інстанції, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Харківської області від 25 лютого 2009 року задовольнити.

Рішення апеляційного суду Харківської області від 25 лютого 2009 року скасувати, рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 30 жовтня 2008 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.