Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Патрюка М.В.,

суддів: Лященко Н.П.,

Прокопчука Ю.В.,-

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, Четвертої Львівської державної нотаріальної контори, треті особи: приватні нотаріуси Львівського міського нотаріального округу Береська Л.Г., Олефір О.Г., Львівське обласне державне комунальне бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки, орган опіки та піклування Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради про визнання недійсними доручення, договорів купівлі-продажу, визнання недійсними свідоцтв про право власності та реєстраційних посвідчень, зобов’язання видати свідоцтво про право на спадщину, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Львівської області від 13 липня 2009 року,

У березні 2004 року ОСОБА_2 звернулася до суду із вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 7 березня 2003 року прокуратурою Личаківського району м. Львова було порушено кримінальну справу за фактом вчинення замаху на придбання права на майно її батька, ОСОБА_10, шляхом обману за ознаками злочину, передбаченого ст. 14, ч. 1 ст. 190 КК України. У ході розслідування кримінальної справи було встановлено, що невідома особа шляхом обману заволоділа документами мешканців квартири АДРЕСА_1 на підставі яких згодом була отримана довідка про відчуження зазначеної квартири. 16 липня 2002 р. приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Береською Л.Г. посвідчено доручення № 722, згідно якого ОСОБА_10 уповноважив ОСОБА_3 розпоряджатися належним йому майном. На підставі такої довіреності 25 липня 2002 року ОСОБА_3, всупереч накладеному арешту на спірну квартиру, а також незважаючи на те, що у квартирі були зареєстровані ОСОБА_2, разом з двома неповнолітніми дітьми – ОСОБА_11 та ОСОБА_12, від імені ОСОБА_10 уклала договір купівлі-продажу цієї квартири із ОСОБА_5 26 листопада 2002 року ОСОБА_5 продала спірну квартиру ОСОБА_6 Вказані договори купівлі-продажу посвідчувались приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Олефіром О.Г. Згідно висновку почеркознавчої експертизи від 19 грудня 2003 року, яка була проведена по кримінальній справі, підпис на двох примірниках доручення від 16 липня 2002 року був виконаний не ОСОБА_10, а іншою особою із наслідуванням підпису останнього. Також згідно листа ДП "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України від 24 грудня 2003 року протягом 2002 року приватний нотаріус Олефір О.Г. робив два невірні запити і тому отримував невірні довідки про відсутність заборони на спірну квартиру. У зв'язку із смертю 6 квітня 2003 року ОСОБА_10 вона, як спадкоємець першої черги, зверталася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак у цьому їй було відмовлено у зв'язку з тим, що вказана квартира перебувала у власності інших осіб. Її мати, ОСОБА_13 та сестра, ОСОБА_7, не претендують на спадкове майно, що залишилось після смерті ОСОБА_10

На даний час вона та її неповнолітні діти: ОСОБА_11 та ОСОБА_12 іншого житла, крім спірного, не мають, тому просила визнати недійсним доручення від імені ОСОБА_10 на ім’я ОСОБА_3, визнати недійсними договори купівлі-продажу від 25 липня 2002 року, 26 листопада 2002 року квартири АДРЕСА_1 визнати недійсними свідоцтва про право власності та реєстраційні посвідчення, які були видані на підставі зазначених договорів купівлі-продажу, а також зобов'язати Четверту Львівську державну нотаріальну контору видати ОСОБА_2 свідоцтво право на спадщину на зазначену квартиру.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 2 березня 2009 року позов ОСОБА_2 задоволено.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 13 липня 2009 року рішення районного суду скасовано й ухвалено нове рішення про відмову ОСОБА_2 в задоволенні позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення, ухвалене судом апеляційної інстанції, і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Згідно ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення може бути неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки з матеріалів справи та змісту касаційної скарги не вбачається порушення судом норм матеріального та процесуального права колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення апеляційного суду Львівської області від 13 липня 2009 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.