Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, виконавчого комітету Євпаторійської міської ради Автономної Республіки Крим, комунального підприємства "Бюро "Приватизація", відділу паспортної реєстрації та міграційних робіт Євпаторійського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, третя особа – житлове експлуатаційне об’єднання № 2 управління житлово-комунального господарства Євпаторійської міської ради Автономної Республіки Крим, про визнання права користування жилим приміщенням, зміну договору найму жилого приміщення, визнання незаконними реєстрацію та приватизацію квартири й за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6, відділу паспортної реєстрації та міграційних робіт Євпаторійського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим про визнання незаконними набуття права користування жилим приміщенням і реєстрації за касаційними скаргами ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на рішення Сакського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 2 липня 2008 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 22 грудня 2008 року,

У лютому 1998 року ОСОБА_6 звернулась до суду з указаним позовом, зазначаючи, що з грудня 1991 року вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7 Від шлюбу мають неповнолітнього сина ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1. У квартиру АДРЕСА_1 Крим вона вселилась у червні 1991 року, оскільки знаходилась з ОСОБА_7 у фактичних шлюбних відносинах, вселилась як член сім’ї наймача, на що дали згоду мати чоловіка, ОСОБА_8, та його сестра, ОСОБА_10 Ніяких договорів про порядок користування квартирою не було, оскільки вона вселилась у квартиру як дружина ОСОБА_7 У 1992 році мати та сестра ОСОБА_7 залишили спірну квартиру для проживання їхньої сім’ї, тому що отримали нову квартиру. У 1997 році сімейні відносини з ОСОБА_7 ускладнились і він вигнав її з дитиною із квартири, тому вона вимушена мешкати в квартирі своєї матері. У 1998 році ОСОБА_8 без її згоди зареєструвалась у спірній квартирі та в послідуючому приватизувала її.

Посилаючись на викладене, позивачка просила визнати за нею та її неповнолітнім сином право користування спірною квартирою, змінити договір найму квартири, виділити їй у користування кімнату площею 15,8 кв. м, визнати незаконною реєстрацію ОСОБА_8 у квартирі та приватизацію спірної квартири, визнати недійсним свідоцтво про право власності на квартиру від 14 грудня 1998 року на ім’я ОСОБА_8 і відмінити розпорядження Євпаторійської міської ради Автономної Республіки Крим від 14 грудня 1998 року.

У квітні 1999 року ОСОБА_7 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_6, відділу паспортної реєстрації та міграційних робіт Євпаторійського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим про визнання незаконними набуття права користування жилим приміщенням і реєстрації. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що перед вселенням у спірну квартиру із ОСОБА_6 була домовленість про те, що вона не буде претендувати на квартиру й зберігатиме за собою право користування жилим приміщенням у квартирі АДРЕСА_2 Крим. У квартирі ОСОБА_6 зареєструвалась незаконно, оскільки він своєї згоди на це не давав.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням Сакського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 2 липня 2008 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 22 грудня 2008 року, позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_6 та її неповнолітнім сином, ОСОБА_6, право користування квартирою АДРЕСА_1 і вселено їх в указану квартиру. Визнано незаконною реєстрацію ОСОБА_8 у цій квартирі та приватизацію нею зазначеної квартири. Визнано недійсним свідоцтво про право власності на спірну квартиру від 14 грудня 1998 року на ім’я ОСОБА_8 і відмінено розпорядження Євпаторійської міської ради Автономної Республіки Крим від 14 грудня 1998 року. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_6 та зустрічного позову ОСОБА_7 відмовлено.

В обґрунтування касаційних скарг ОСОБА_7 і ОСОБА_8 посилаються на невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права й ставлять питання про скасування судових рішень і передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційні скарги підлягають задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_6, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позивачка вселилась у спірну квартиру як член сім’ї наймача, за згодою всіх членів сім’ї наймача, тому відповідно до ст. 64 ЖК України вона та її син після народження набули всі права та обов’язки, що випливають з договору найму жилого приміщення.

Проте з такими висновками судів повністю погодитись не можна.

Згідно із ч. 1 ст. 64 ЖК України члени сім’ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов’язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім’ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов’язаннями, що випливають із зазначеного договору.

Статтею 65 ЖК України визначено, що н аймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім’ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім’ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім’ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім’ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

У п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" (v0002700-85) роз’яснено, що вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з’ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім’ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім’ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.

Заперечуючи проти позовних вимог ОСОБА_6, ОСОБА_7 зазначав, що перед вселенням у спірну квартиру із ОСОБА_6 була домовленість про те, що вона не буде претендувати на право користування цією квартирою, а зберігатиме за собою право користування квартирою АДРЕСА_2, в якій вона була зареєстрована. Спірна квартира не була їхнім постійним місцем проживання, оскільки вони періодично мешкали також у квартирі матері ОСОБА_6

Як убачається із матеріалів справи, ОСОБА_6 разом із сином у спірний квартирі за час проживання зареєстровані не були, до 1997 року вони постійно були зареєстровані в квартирі АДРЕСА_2, зберігали за собою право користування цим жилим приміщенням, участі у витратах на утримання спірної квартири позивачка не несла.

Відповідно до пояснень свідка ОСОБА_10 та письмових заяв ОСОБА_8 з позивачкою була домовленість про те, що при вселенні в спірну квартиру вона не набуває самостійного права на користування цим жилим приміщенням, а буде зберігати за собою право користування квартирою своєї матері.

Однак суд у порушення вимог ст. 213 ЦПК України зазначених положень закону та обставин справи не врахував; не з’ясував належним чином питання, чому позивачка разом із сином не зареєструвалась у спірній квартирі, а залишались зареєстрованими в іншому жилому приміщенні, чи була ця квартира їхнім постійним місцем проживання, чи була і яка саме угода між позивачкою та ОСОБА_8 про порядок користування спірною квартирою; не звернув уваги на те, що особа, яка вселилась до наймача як член його сім’ї, не набуває права користування займаним ним приміщенням, якщо вона зберігає за собою право користування іншим жилим приміщенням або постійне місце проживання за місцем своєї реєстрації, у зв’язку із чим дійшов передчасного висновку про те, що позивачка вселилась у спірну квартиру як член сім’ї наймача, тому відповідно до ст. 64 ЖК України вона та її син після народження набули всі права та обов’язки, що випливають з договору найму жилого приміщення.

Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, на зазначені порушення уваги не звернув.

За таких обставин, а також з урахуванням взаємопов’язаності заявлених вимог, визнати ухвалені судові рішення законними та обґрунтованими не можна, тому вони підлягають скасуванню у повному обсязі з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верхового Суду України

Касаційні скарги ОСОБА_7 та ОСОБА_8 задовольнити.

Рішення Сакського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 2 липня 2008 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 22 грудня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.