розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення факту родинних відносин, визнання недійсним заповіту та визнання права власності на частину житлового будинку в порядку спадкування за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 2 вересня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 20 жовтня 2009 року,

У липні 2006 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, в якому просила з урахуванням зміни позовних вимог встановити факт родинних відносин із її двоюрідною тіткою – ОСОБА_5, яка померла 25 квітня 2006 року, визнати недійсним складений останньою заповіт на ім’я ОСОБА_4, посвідчений удома приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Єнютіною В.Є., як такий, що не відповідає внутрішньому волевиявленню особи, та такий, що складено під тиском і з порушенням Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, та визнати за нею право власності на 69/1000 частин житлового будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1

рішенням Харківського районного суду Харківської області від

2 вересня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 20 жовтня 2009 року, позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено. Встановлено, що ОСОБА_3 є двоюрідною племінницею ОСОБА_5, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 Визнано недійсним заповіт складений 29 березня 2006 року ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 та посвідчений приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Єнютіною В.Є. Визнано за ОСОБА_3 право власності на 69/1000 частин житлового будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1

ОСОБА_4 звернулася до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Харківського районного суду Харківської області від 2 вересня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 20 жовтня 2009 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, та ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із того, що оспорюваний заповіт не відображав дійсної волі ОСОБА_5, був складений під тиском відповідачки, його форма не відповідає вимогам чинного законодавства та при його посвідченні було порушено встановлений для цього порядок.

Проте з такими висновками суду погодитись не можна.

Згідно із ч. 1 ст. 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

Відповідно до норм ст. 1247 ЦК України загальними вимогами до форми заповіту є складання заповіту в письмовій формі із зазначенням місця та часу його складання, заповіт повинен бути особисто підписаний заповідачем та посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними в ст. ст. 1251-1252 цього Кодексу.

Вимоги до форми заповіту, передбачені нормами ст. 1247 ЦК України, названі загальними, тому що вони стосуються як випадків посвідчення заповіту нотаріусом, так і іншими особами, яким законом надані такі повноваження, специфіка ж посвідчення заповітів установлюється в нотаріальній процедурі, тобто Законом України "Про нотаріат" (3425-12) та Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Названі в указаній статті вимоги мінімально необхідні, а їх недотримання є підставою для визнання заповіту нікчемним.

Судом установлено, що 29 березня 2006 року ОСОБА_5 склала заповіт, яким усе належне їй майно заповідала ОСОБА_4 Заповіт підписано ОСОБА_5 особисто, що сторонами у справі не заперечується, та посвідчено вдома в заповідачки приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Єнютіною В.Є., зареєстровано заповіт за номером 574.

Викладене вище свідчить про те, що посилання суду на недотримання вимог щодо форми заповіту під час складання заповіту від 3 березня 2005 року є безпідставними.

Доводи ОСОБА_3 про порушення нотаріусом при посвідченні заповіту таємниці нотаріальних дій колегія суддів оцінює критично, оскільки на підтвердження цього позивачкою не наведено доводів та не надано належних доказів.

Згідно із ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.

Згідно із ч. 2 ст. 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Наведені судами доводи, зокрема захворювання на бронхіт та анемію, що призвело до неусвідомлення ОСОБА_5 своїх дій і неможливості ними керувати, на підтвердження своїх висновків про відсутність у

ОСОБА_5 у момент складання оспорюваного заповіту вільного волевиявлення та відповідності волевиявлення її внутрішній волі, колегія суддів також ставить під сумнів.

Крім того, суди взагалі не з’ясували, чи входить позивачка до кола осіб, які мають право оскаржити спірний заповіт. У позовній заяві ОСОБА_3 просила визнати за нею право на спадкове майно – спірну квартиру – у порядку спадкування за законом, а саме в порядку представлення, посилаючись на норми ст. 1266 ЦК України. При цьому позивачка зазначала, що її батько – Глотов О.О., який помер 25 квітня 1990 року, був двоюрідним братом ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1

Отже, вона як спадкоємець у порядку ч. 3 ст. 1266 ЦК України просила визнати недійсним спірний заповіт та визнати за нею право власності на спірне майно в порядку спадкування за законом в порядку представлення після смерті свого батька.

Проте із цим погодитись не можна.

Згідно зі ст. ст. 529- 532 ЦК УРСР, чинного на час смерті батька ОСОБА_3, він є двоюрідним братом ОСОБА_5, тому не є спадкоємцем за законом і тому позивачка в порядку ч. 3 ст. 1266 ЦК України не може спадкувати в порядку представлення після смерті двоюрідної тітки – ОСОБА_5, отже не може оскаржувати й спірний заповіт.

Оскільки судом неправильно застосовані норми матеріального права, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну ОСОБА_4 задовольнити.

рішення Харківського районного суду Харківської області від

2 вересня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від

20 жовтня 2009 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення факту родинних відносин, визнання недійсним заповіту та визнання права власності на частину житлового будинку в порядку спадкування відмовити.