розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа – Ужгородський міський відділ земельних ресурсів, про визнання недійсним державного акта на право власності на землю та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою; за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, Ужгородської міської ради про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 жовтня 2007 року та рішення апеляційного суду Закарпатської області від 20 березня 2008 року,

У липні 2007 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що йому на підставі рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 27 січня 1995 року № 5 була виділена земельна ділянка площею 0,045 га, що знаходиться в садівничому товаристві "Роднік" (масив Качанівка, міські землі) у м. Ужгороді Закарпатської області. 13 квітня 2007 року він отримав державний акт серії ЗК № 021687 на право власності на цю земельну ділянку.

У червні 2007 року йому стало відомо про відкриття провадження у справі за позовом ОСОБА_4 до нього про усунення порушень права власності на земельну ділянку, предметом якого була належна йому на праві приватної власності земельна ділянка. У процесі розгляду справи з’ясувалося, що рішенням ради від 27 січня 1995 року № 5 ОСОБА_4 було виділено земельну ділянку площею 0,057 га, що знаходиться в садівничому товаристві "Роднік" (масив Качанівка, міські землі) у м. Ужгороді Закарпатської області, а 14 липня 1995 року він отримав державний акт серії ЗК № 015-00749 на право власності цю земельну ділянку. Проте ОСОБА_4 самовільно зайняв належну йому земельну ділянку площею 0,045 га та звів на ній бетонний фундамент, хоча мав у користуванні іншу земельну ділянку.

Просив визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку, виданий на ім’я ОСОБА_4, та зобов’язати останнього не чинити йому перешкод у здійсненні права власності на належну земельну ділянку.

У серпні 2007 року ОСОБА_4 подав зустрічний позов про визнання недійсним державного акта серії ЗК № 021687 від 13 квітня 2007 року на право приватної власності не земельну ділянку, виданий ОСОБА_3

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 жовтня 2007 року в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено.

Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 20 березня 2008 року рішення місцевого суду скасовано в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_5 і в цій частині відмовлено у зв’язку з пропущенням строку позовної давності. У решті – рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Оскаржувані у справі судові рішення ухвалено з порушенням цих норм.

Суд першої інстанції, формально пославшись на рішення Ужгородської міської ради та державний акт на право власності на земельну ділянку, надану у власність ОСОБА_4, як на підтвердження права відповідача, не дав оцінки доказам на підтвердження доводів позивача про те, що ОСОБА_3 і ОСОБА_4 виділено різні земельні ділянки й на ці ділянки ними одержані державні акти, а саме: рішенням Ужгородської міської ради від 27 січня 1995 року № 5 (а.с. 9, 37) ОСОБА_3 виділено ділянку розміром 0,045 га, а ОСОБА_4 – розміром 0,057 га; у державному акті на ОСОБА_3 зазначено розмір земельної ділянки – 0,045 га (а.с. 10), а в державному акті на ОСОБА_4 – 0, 057 га (а.с. 36); у списку громадян садівничого товариства "Роднік" вказано, що за ОСОБА_3 закріплено земельну ділянку № 102 розміром 455 кв.м, а за ОСОБА_4 ділянку № 114 розміром 572 кв.м (а.с. 26-28) і що такі ж номери ділянок та їх розміри зазначені в експлікації ділянок (а.с. 23,24).

Суд належним чином ці доводи доказами не перевірив та дійшов передчасного висновку про те, що державний акт на земельну ділянку ОСОБА_3 13 квітня 2007 року видано на належну ОСОБА_4 земельну ділянку, якою він, після одержання 14 липня 1995 року державного акта, правомірно користується як власник протягом 12 років.

Суд не зазначив, якого розміру є спірна ділянка 0,045 га чи 0,057 га та які були підстави визнавати обґрунтованими вимоги ОСОБА_4 про визнання недійсним державного акта на ОСОБА_3 на земельну ділянку розміром 0,045 га, якщо в нього, ОСОБА_4, розмір земельної ділянки за державним актом складає 0,057 га.

Апеляційний суд, зробивши спробу усунути допущені під час розгляду справи порушення, скасував рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 з підстав необґрунтованості, ухвалив у цій частині нове рішення про відмову в його позові за пропущенням давності та залишив без змін рішення в частині позовних вимог ОСОБА_4 про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку ОСОБА_3, не дотримавшись вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України.

Зокрема, апеляційний суд вважав, що право ОСОБА_3 порушено фактом видачі на його ділянку державного акта на ім’я ОСОБА_4, про порушення цього права він дізнався ще в 1996 році, але до суду звернувся тільки у 2007 році, пропустивши строк давності без поважних причин.

Такий висновок є передчасним, оскільки суд не з’ясував, чи перебувала спірна земельна ділянка розміром 0,045 га в користуванні ОСОБА_3 до прийняття 27 січня 1995 року рішення Ужгородською міською радою про надання йому ділянки у власність та чи міг він звертатися до суду до одержання державного акта на земельну ділянку 13 квітня 2007 року й чи видавався державний акт на спірну земельну ділянку іншій особі, у тому числі ОСОБА_4

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого ОСОБА_3 13 квітня 2007 року, апеляційний суд залишив поза увагою те, що задоволення цих вимог мало місце з підстав надання цієї ділянки позивачу без урахування того, що за державним актом від 14 липня 1995 року вона на праві власності належала відповідачу.

Доводи апеляційної скарги про те, що сторонам видані державні акти на різні за розміром та розташуванням земельні ділянки, залишені без з’ясування та оцінки.

З урахуванням викладеного оскаржувані судові рішення обох інстанцій підлягають скасуванню з підстав, передбаченого ч. 2 с. 338 ЦПК України (1618-15) , з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 жовтня 2007 року та рішення апеляційного суду Закарпатської області від 20 березня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.