розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до державного підприємства "Орджонікідзевугілля" в особі структурного підрозділу шахти "Булавинська" Міністерства вугільної промисловості України, державного підприємства "Луганськвуглереструктуризація" Міністерства вугільної промисловості України, відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Горохівському районі про перерахунок розміру середнього заробітку для обчислення щомісячних регресних (страхових) виплат та перерахунок розміру щомісячних страхових виплат,

У липні 2008 року позивач, звернувшись до суду з указаним позовом, зазначав, що з 1975 року працював гірником очисною забою на шахті "Булавинська". 11 лютого 1976 року у зв’язку з виробничою травмою йому встановлено другу групу інвалідності, але з 1981 року він продовжував працювати гірником очисною забою. З 1990 року його переведено на посаду електрослюсаря і він працював на поверхні шахти.

У липні 1989 року Луганською обласною профпатологічною ЛТЕК йому встановлено 20 % втрати професійної працездатності за професією ГРОЗ.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_3 просив у зв’язку з підвищенням тарифних ставок та посадових окладів на коефіцієнт підвищення 1,366 стягнути з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Горохівському районі (далі – відділення Фонду) 3 161 грн. 31 коп. недоплаченого відшкодування за період з 1 серпня 2001 року до 1 грудня 2008 року та зобов’язати відділення Фонду сплачувати йому щомісяця по 173 грн. 90 коп., починаючи з 1 грудня 2008 року.

Ухвалою Іваничівського районного суду Волинської області від 19 грудня 2008 року позов в частині вимог до державного підприємства "Орджонікідзевугілля" в особі структурного підрозділу шахти "Булавинська" Міністерства вугільної промисловості України, державного підприємства "Луганськвуглереструктуризація" Міністерства вугільної промисловості України залишено без розгляду у зв’язку з клопотанням позивача.

Рішенням Іваничівського районного суду Волинської області від 19 грудня 2008 року стягнуто з відділення Фонду на користь ОСОБА_3 3 161 грн. 31 коп. недоплаченого відшкодування за період з 1 серпня 2001 року до 1 грудня 2008 року та зобов’язано відділення Фонду сплачувати ОСОБА_3 щомісяця по 173 грн. 90 коп., починаючи з 1 грудня 2008 року до чергового перерахунку.

Додатковим р ішенням Іваничівського районного суду Волинської області від 10 березня 2009 року судові витрати, що складаються із судового збору в сумі 51 грн. віднесено на рахунок держави. Стягнуто з відділення Фонду на користь ОСОБА_3 500 грн. витрат на правову допомогу. Стягнуто з відділення Фонду на користь ТУ ДСА у Волинській області 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Ухвалою апеляційного суду Волинської області від 15 квітня 2009 року рішення Іваничівського районного суду Волинської області від 19 грудня 2008 року залишено без змін.

У касаційній скарзі відділення Фонду просить рішення Іваничівського районного суду Волинської області від 19 грудня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 15 квітня 2009 року скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

З адовольняючи позов ОСОБА_3, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що коефіцієнт підвищення тарифних ставок 1,366 був введений з 27 липня 2000 року на підставі доповнення та змін до Галузевої тарифної угоди, однак фактично на шахті цей коефіцієнт був застосований з 1 червня 2003 року.

Згідно зі ст. 11 Закону України "Про охорону праці", пп. 4, 9 Правил "Про відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим органом, шкоди, заподіяної пошкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням трудових обов’язків", затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 472 (472-93-п) (далі – Правила) у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, відшкодування шкоди, завданої працівнику ушкодженням здоров’я, складається з виплати втраченого заробітку (або відповідно його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності.

Відповідно до п. 22 Правил середньомісячний заробіток, з якого визначається або перераховується втрачений потерпілим заробіток, підлягає коригуванню з урахуванням підвищення тарифних ставок та посадових окладів.

Дійшовши висновку про неправомірне застосування шахтою "Булавинська" у період 1 лютого 2001 року коригуючих коефіцієнтів при перерахуванні розміру щомісячного страхового відшкодування, що призвело до неправильного визначення розміру щомісячних платежів і їх виплати після передачі особової справи позивача до відділення Фонду, суди не врахували, що відповідно до абз. 5 п. 28 Правил перерахування розміру відшкодування шкоди (втраченого заробітку, витрат на соціальну і медичну допомогу) проводиться у разі підвищення тарифних ставок (окладів) працівників госпрозрахункових і бюджетних підприємств.

Згідно з абз. 6 п. 28 Правил перерахований або нарахований розмір втраченого заробітку у перерахунку на 100 відсотків втрати професійної працездатності не може бути більшим від середньомісячного заробітку відповідного працівника (після підвищення тарифних ставок) за умови його роботи протягом повного календарного місяця або у перерахунку на повний календарний місяць роботи.

Тобто вказані положення Правил передбачають проведення перерахування відшкодування шкоди в разі підвищення тарифних ставок на підприємстві на коефіцієнт їх підвищення, а не перерахування відшкодування шкоди втраченого заробітку із середньомісячного заробітку.

Однак суд у порушення ст. ст. 214, 215 ЦПК України на зазначені вимоги Закону уваги не звернув та не перевірив чи відбулося фактичне підвищення заробітної плати на підприємстві, чи дійсно розмір втраченого заробітку позивача менший від середньомісячного заробітку відповідного працівника за професією.

Крім того, ухвалюючи рішення про стягнення з відділення Фонду суми недорахованих і несплачених щомісячних страхових виплат за період з 1 серпня 2001 року до 1 грудня 2008 року, суд не застосував норми ст. 71 ЦК УРСР 1963 року (з урахуванням правил п. 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (435-15) 2004 року) та не звернув уваги на роз’яснення, викладені в пунктах 1, 11, 12, 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" (v0006700-92) (з наступними змінами), згідно з якими загальний строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права (позовна давність), встановлюється тривалістю у три роки. У тому випадку, коли вимоги потерпілого стосуються перерахунку сум щомісячних платежів раніше визначених судом або роботодавцем, (у тому числі і в разі неправильного обчислення розміру щомісячних платежів), при задоволенні позову кошти стягуються за час, що не перевищує трьох останніх років, які передували моменту звернення особи до суду.

Усупереч вимогам ст. 214 ЦПК України суд першої інстанції не встановив у рішенні, чи дотримано позивачем строк позовної давності при пред’явленні у 2008 році вимог до відділення Фонду за період з 1 серпня 2001 року до 1 грудня 2008 року з урахуванням наведених мотивів.

Зазначені порушення норм матеріального та процесуального права залишені апеляційним судом без належної правової оцінки.

Ураховуючи, що судами при вирішенні спору неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Горохівському районі задовольнити.

Рішення Іваничівського районного суду Волинської області від 19 грудня 2008 року, додаткове рішення Іваничівського районного суду Волинської області від 10 березня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 15 квітня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.