Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, Клавдієво-Тарасівської селищної ради Бородянського району Київської області, треті особи: Бородянська державна нотаріальна контора, ОСОБА_8, про визнання заповіту недійсним, визнання права власності на спадкове майно та відшкодування моральної шкоди й за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6, Клавдієво-Тарасівської селищної ради Бородянського району Київської області, треті особи: Бородянська державна нотаріальна контора, ОСОБА_8, про визнання свідоцтва про право на спадщину частково недійсним і визнання права власності на частину спадкового майна за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Бородянського районного суду Київської області від 3 грудня 2008 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 2 березня 2009 року,

У жовтні 2007 року ОСОБА_6 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що після смерті в березні 1999 році її батька, ОСОБА_9, відкрилася спадщина, яку прийняла їхня з відповідачем матір, ОСОБА_10

У грудні 1999 році останній видано свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя та в листопаді 2001 році за нею в бюро технічної інвентаризації зареєстровано право власності на будинок АДРЕСА_1

Крім того, на підставі державних актів на право власності на землю від 6 лютого 2004 року ОСОБА_10 належали земельні ділянки площею 0,1493 га та 0,0029 га.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_10 померла.

24 жовтня 2006 року Бородянською районною державною нотаріальною контрою їй видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 74/100 частини вказаного будинку та ? частину земельної ділянки; її братові, ОСОБА_8, - свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 26/100 частин будинку та ? частину земельної ділянки.

На час смерті матері їй було відомо, що 19 лютого 1997 року матір заповіла все належне майно їй. Проте під час отримання зазначеного свідоцтва вона дізналася про наявність заповіту її матері від 23 грудня 2002 року, яким остання заповіла ОСОБА_8 частину спірного будинку, а саме: приміщення 1-6, 1-7 і веранду 1, а також частину земельної ділянки біля цих приміщень за лінією поділу будинку з гаражем площею 28,5 кв. м.

Вважаючи зазначений заповіт незаконним, оскільки в заповіті неправильно вказано правовстановлюючий документ на будинок, його підписано не її матір'ю, яка мала намір залишити все майно лише їй, позивачка просила визнати заповіт від 23 грудня 2002 року недійсним, визнати за нею право власності на спірний будинок та земельні ділянки в порядку спадкування.

У подальшому ОСОБА_6 доповнила свої вимоги, просила стягнути з відповідача на її користь на відшкодування моральної шкоди 50 тис. грн.

У грудні 2007 року ОСОБА_8 звернувся до суду із зустрічним позовом, зазначаючи, що він отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом на частину майна померлої ОСОБА_10, а від спадщини за законом помилково відмовився, оскільки неправильно зрозумів нотаріуса.

Вважаючи, що, крім спадкування майна за заповітом від 23 грудня 2002 року, він як спадкоємець першої черги за законом має також право на частину спадщини, що не охоплена цим заповітом, ОСОБА_8 просив визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 24 жовтня 2006 року на ім'я ОСОБА_6; визнати за ним і за ОСОБА_6 право власності на 37/100 частин спірного будинку за кожним.

У квітні 2008 року ОСОБА_8 доповнив свої вимоги, просив стягнути з ОСОБА_6 на його користь на відшкодування моральної шкоди 20 тис. грн.

Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 3 грудня 2008 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 2 березня 2009 року, у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено; зустрічний позов ОСОБА_8 задоволено частково: ухвалено визнати свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 24 жовтня 2006 року на ім'я ОСОБА_6, частково недійсним; визнати за ОСОБА_8 та ОСОБА_6 як спадкоємцями за законом першої черги після смерті ОСОБА_10, яка померла 6 січня 2006 року, право власності за кожним на 37/100 частин спірного будинку з господарськими будівлями.

В обгрунтування касаційної скарги ОСОБА_6 посилається на невідповідність висновків судів обставинам справи, незастосування закону, який підлягав застосуванню, неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ставить питання про скасування судових рішень та ухвалення нового рішення.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав .

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_6, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що ОСОБА_10 власноручно підписала заповіт від 23 грудня 2002 року, що підтверджується належними доказами, цей заповіт складено та посвідчено в установленому законом порядку.

З таким висновком судів можна погодитися, оскільки суди дійшли його на основі повно з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених дослідженими в судовому засіданні доказами, з дотриманням норм матеріального й процесуального права.

Разом із тим, задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із того, що ОСОБА_8 як спадкоємець першої черги має право на частину спадщини за законом, яка не охоплена заповітом, складеним на ім'я останнього; такою часткою є 74/100 частини спірного будинку.

Проте повністю із цим висновком погодитися не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 1245 ЦК України, чинного на час прийняття та оформлення спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_10, частина спадщини, що не охоплена заповітом, спадкується спадкоємцями за законом на загальних підставах. До числа цих спадкоємців входять також спадкоємці за законом, яким інша частина спадщини була передана за заповітом.

Разом із тим, ч. 2 ст. 544 ЦК Української РСР, чинного при складенні заповіту від 23 грудня 2002 року, передбачено, що заповіт, складений пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або в частині, в якій він йому суперечить.

Отже, з викладеного вбачається, що за наявності двох заповітів, складених у різний час, один з яких змінює другий у певній частині та не містить указівки про скасування попереднього заповіту в повному обсязі, виконуватися повинні обидва заповіти: перший - у частині, що не суперечить другому, та другий - у повному обсязі.

Судами встановлено, що 19 лютого 1997 року ОСОБА_10 усе своє майно заповіла своїй доньці, ОСОБА_6

Як убачається за матеріалів справи, 23 грудня 2002 року ОСОБА_10 склала другий заповіт, яким заповіла своєму синові, ОСОБА_8, частину свого майна, а саме: приміщення 1-6, 1-7 і веранду 1 у будинку АДРЕСА_1 а також частину земельної ділянки біля цих приміщень за лінією поділу будинку з гаражем площею 28,5 кв. м.

Проте суди на викладене уваги не звернули, не врахували належним чином наявність заповіту ОСОБА_10 від 19 лютого 1997 року, не зміненого в частині решти спадкового майна, крім визначеного в заповіті від 23 грудня 2002 року, та не дали цьому належної оцінки, що має значення для справи в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_8 про визнання права власності на спадкове майно.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_8 підлягають скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, в іншій частині – залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Бородянського районного суду Київської області від 3 грудня 2008 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 2 березня 2009 року в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_7 скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції; в іншій частині судові рішення залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.