Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_8, третя особа – Березнегуваться державна нотаріальна контора, про виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, визнання права власності на частину жилого будинку в порядку спадкування, за касаційною скаргою ОСОБА_8 на рішення апеляційного суду Миколаївської області від 17 січня 2008 року,

У березні 2007 року ОСОБА_6, ОСОБА_7 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_8 про виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, визнання права власності на частину жилого будинку в порядку спадкування.

Зазначали, що будинок АДРЕСА_1 був спільною сумісною власністю їх батьків- ОСОБА_10 та ОСОБА_9 В 1975 році мати померла і на ? частину будинку відкрилася спадщина. На той час вони були неповнолітні й питання про оформлення спадщини не порушувалося. Проте вони постійно проживали з батьком і були зареєстровані у спірному будинку - ОСОБА_6 до 1980 року, а ОСОБА_7 до 1982 року та фактично прийняли спадщину- кожний по 1/6 частині будинку.

У жовтні 1980 року батько зареєстрував шлюб із відповідачкою ОСОБА_8 Після смерті батька ІНФОРМАЦІЯ_1 їм стало відомо, що останній залишив заповіт на ім’я відповідачки на все належне йому майно.

Посилаючись на те, що їх незаконно позбавлено права на спадкування після смерті батьків, ОСОБА_6, ОСОБА_7 просили позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Рішенням Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 22 жовтня 2007 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 17 січня 2008 року рішення суду першої інстанції скасовано і ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково: визнано за ОСОБА_6, ОСОБА_7 право власності на 1/6 частину жилого будинку АДРЕСА_1 за кожним.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_8 просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом установлено, що батьки позивачів ОСОБА_10 та ОСОБА_9 перебували у зареєстрованому шлюбі з 25 вересня 1958 року, під час шлюбу вони побудували спірний жилий будинок, право власності на який оформлено 28 грудня 1967 року на ОСОБА_10 – батька позивачів. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_9 померла. У жовтні 1980 року ОСОБА_10 зареєстрував шлюб із відповідачкою. За свого життя ОСОБА_10 склав заповіт, згідно якого все своє майно заповідав ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_10 помер і після його смерті відкрилася спадщина, у тому числі й на спірний будинок.

Відповідно до вимог ст. ст. 1217, 1218 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися в внаслідок його смерті.

Статтею 1233 ЦК України передбачено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно ст. 1235 ЦК України заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування.

Ухвалюючи рішення та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_10 як єдиний власник спірного будинку, скориставшись своїми правами, передбаченими ст. ст. 1233, 1234 ЦК України призначив спадкоємця свого майна. Заповіт позивачами не оскаржується, права на обов’язкову частину у спадщині вони не мають.,

Такий висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.

Після смерті матері сплинуло понад 30 років, у визначені законом строки позивачі спадщину не оформили.

Безпідставно скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд припустився помилки в застосуванні процесуального та матеріального закону.

Ураховуючи наведене, рішення апеляційного суду Миколаївської області від 17 січня 2008 року підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції, з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_8 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Миколаївської області від 17 січня 2008 року скасувати, залишивши в силі рішення Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 22 жовтня 2007 року.

Ухвала оскарження не підлягає.