Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Яреми А.Г.,

суддів: Левченка Є.Ф., Лихути Л.М.,

Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до державного підприємства "Івано-Франківський регіональний науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації" про визнання незаконним наказу про накладення дисциплінарного стягнення, наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,

У жовтні 2007 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до державного підприємства "Івано-Франківський регіональний науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації" ( далі – ДП "Івано-Франківський регіональний науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації") про визнання незаконним наказу від 6 червня 2007 року № 214 про накладення дисциплінарного стягнення та від 5 жовтня 2007 року № 55-к про звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, поновлення на роботі та відшкодування моральної шкоди.

Посилався на те, що працював у відповідача з 1995 року на різних посадах, з 7 березня 2003 року обіймав посаду інженера з метрології відділу державної перевірки Коломийської філії. Наказом від 6 червня 2007 року № 214 йому оголошено догану за неодноразові порушення трудової дисципліни, а наказом від 5 жовтня 2007 року № 55к його звільнено за п. 3 ст. 40 КЗпП України за систематичне невиконання без поважних причин службових обов’язків.

Вважаючи, що відповідач безпідставно наклав на нього дисциплінарне стягнення у вигляді догани та неправильно застосував положення п. 3 ст. 40 КЗпП України, оскільки він не допускав систематичного порушення трудової дисципліни та службових обов’язків, просив поновити йому строк на оскарження наказу від 6 червня 2007 року № 214 про оголошення догани та визнати цей наказ незаконним. Крім того, просив визнати незаконним наказ про його звільнення, посилаючись на відсутність для цього підстав і на те, що в день звільнення він перебував на лікарняному.

Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 13 жовтня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 9 грудня 2008 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, і ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог у цій частині.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив із того, що наказом від 6 червня 2007 року № 214 на позивача було накладено дисциплінарне стягнення у вигляді догани за неодноразові порушення трудової дисципліни: недотримання методик атестації та вимог нормативної документації при складанні протоколів атестації випробувального обладнання, неоформлення договорів на повірку та актів здачі-приймання робіт, систематичне невиконання планових завдань. Незважаючи на накладене стягнення, ОСОБА_3 у червні 2007 року знову допустив порушення трудової дисципліни; самовільно провів повірку в приватних торгових організаціях, а отримані готівкою кошти належним чином не оформив і привласнив, за що наказом від 5 жовтня 2007 року № 396 був звільнений із займаної посади відповідно до п. 3 ст. 40 КЗпП України.

Висновки суду підтверджуються й судовими рішеннями у кримінальній справі, в якій ОСОБА_3 був визнаний винним у тому, що він, будучи службовою особою й обіймаючи посаду інженера Коломийської філії ДП "Івано-Франківський регіональний науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації" протягом четвертого кварталу 2006 року та другого кварталу 2007 року, зловживаючи службовим становищем, без отримання завдання та не повідомляючи директора Філії, самовільно провів повірки засобів вимірювальної техніки на торгових підприємствах Снятинського, Косівського, Городенківського та Тлумацького районів, після чого проставляв тавро з позначкою "Другий квартал 2007 року". За проведення перевірок ОСОБА_3 вимагав та отримував від підприємців оплату готівкою, однак проведені роботи в журналі реєстрації договорів не обліковував, акти здачі-приймання виконаних робіт у бухгалтерію не здавав, а отримані гроші привласнював.

Також установлено, що в день звільнення – 5 жовтня 2007 року –

ОСОБА_3 перебував на робочому місці до 13 години, листок непрацездатності за цей день йому не видавався. Звільнення було проведено з дотриманням вимог трудового законодавства.

Під час встановлення вказаних фактів судами не були порушені норми матеріального чи процесуального права, рішення про відмову в позові є обґрунтованими.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Касаційний суд перевіряє законність судових рішень лише в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Судові рішення ухвалені з додержанням судом норм матеріального та процесуального права й доводи скарги його висновків не спростовують.

Відсутні й передбачені ст. 338 ЦПК України підстави для обов’язкового скасування судового рішення.

Керуючись ст. 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 13 жовтня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 9 грудня 2008 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.