Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа – ОСОБА_9, про визнання договору купівлі-продажу недійсним та визнання права власності на частину квартири за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 11 листопада 2008 року та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 21 січня 2009 року,

У квітні 2008 року ОСОБА_6 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що згідно зі свідоцтвом про право власності від 27 квітня 1994 року їй належала 1/3 частина квартири АДРЕСА_1.

Заочним рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 18 вересня 2006 року її було оголошено з 1 листопада 2002 року померлою, а заочним рішенням вказаного суду першої інстанції від 28 вересня 2006 року за її донькою, ОСОБА_7, визнано право власності на 1/3 частину зазначеної квартири в порядку спадкування. 18 січня 2008 року ОСОБА_7 продала 1/3 частину вказаної квартири ОСОБА_8

Оскільки рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 18 вересня 2006 року та від 28 вересня 2006 року скасовані; 1/3 частина спірної квартири вибула з її володіння не з її волі, просила визнати договір купівлі-продажу 1/3 частини квартири, укладений 18 січня 2008 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_8, недійсним, повернути сторони договору в попередній стан і визнати за нею право власності на 1/3 частину вищевказаної квартири.

Рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 11 листопада 2008 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 21 січня 2009 року, в задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 ставить питання про скасування судових рішень і передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на невідповідність висновків судів обставинам справи та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав .

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із того, що право позивачки може бути захищене лише шляхом подачі віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, але такого позову ОСОБА_6 не пред'являла, а заявила вимогу про визнання правочину недійсним і застосування двосторонньої реституції.

Проте повністю з таким висновком судів погодитися не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з ч. 1 ст. 11 ЦПК України с уд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Частиною 4 ст. 10 ЦПК України передбачено, що с уд сприяє всебічному і повному з’ясуванню обставин справи: роз’яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов’язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ЦК України (435-15) особа, яка вважає, що її речові права порушені, має право звернутись до суду як з позовом про визнання відповідної угоди недійсною (статті 215-235), так і з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння(стаття 330, стаття 338).

Відповідно до ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України передбачено, що в разі придбання майна за відплатним договором у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_6 звернулася до суду з позовною заявою, посилаючись не тільки на ст. ст. 203, 215, 216 ЦК України, а й на ст. 388 ЦК України, якою передбачено право власника на витребування майна від добросовісного набувача.

Проте суди на вказане уваги не звернули, не врахували вказану позивачкою правову підставу позову - ст. 388 ЦК України, та не розглянули позов у цій частині, у зв'язку з чим висновок судів про відмову в задоволенні позову є передчасним.

За таких обставин ухвалені в справі судові рішення підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 11 листопада 2008 року та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 21 січня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.