Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом міжрайонного природоохоронного прокурора Київської області в інтересах: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25 до ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28 про визнання недійсними попередніх договорів та договорів купівлі-продажу земельних ділянок за касаційною скаргою першого заступника прокурора Київської області на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 березня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 22 червня 2009 року,

У вересні 2008 року міжрайонний природоохоронний прокурор Київської області звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що між позивачами та відповідачами з березня 2004 року до жовтня 2005 року були укладені попередні договори та договори купівлі-продажу земельних ділянок, наданих позивачам для ведення особистого селянського господарства на території Шпитьківської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області. Зазначені договори укладені всупереч вимогам п. 15 розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) , які передбачають, що громадяни та юридичні особи, які мають у власності земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства та іншого товарного сільськогосподарського виробництва, а також громадяни України - власники земельних часток (паїв) не мають права до 1 січня 2005 року продавати або іншим способом відчужувати належні їм земельні ділянки та земельні частки (паї), крім міни, передачі їх у спадщину та при вилученні земель для суспільних потреб. Ця редакція Земельного кодексу України (2768-14) була чинною на час укладення попередніх договорів між ОСОБА_26 та позивачами. Договори купівлі-продажу земельних ділянок, за якими ОСОБА_27 відчужено ОСОБА_28 ділянки, в інтересах і за довіреностями позивачів, були укладені саме під час дії заборони громадянам України - власникам земельних часток паїв до 1 січня 2007 року продавати або іншим способом відчужувати належні їм земельні ділянки та земельні частки (паї). Доручення на право представництва інтересів і право продажу та обміну земельних ділянок, отримані ОСОБА_27 від ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_29, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25 і на підставі яких ОСОБА_27 відчужив земельні ділянки належні позивачам ОСОБА_28, є недійсними з моменту їх укладення в силу закону.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 березня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 22 червня 2009 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі перший заступник прокурора Київської області просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в позові, суди виходили з того, що спірні правочини укладені в період з 23 березня 2004 року до 15 жовтня 2005 року, тобто до набрання чинності Законом України від 9 лютого 2006 року "Про внесення змін до Земельного кодексу України" (3415-15) , яким доповнено п. 15 розд. X "Перехідні положення" Земельного кодексу України (2768-14) , що набрав чинності з 2 березня 2006 року, а також до набрання чинності Законом України від 19 грудня 2006 року № 490-У "Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо заборони продажу земель сільськогосподарського призначення до прийняття відповідних законодавчих актів" (490-16) , що набрав чинності з 13 січня 2007 року, а тому відсутні правові підстави для визнання їх недійсними.

З такими висновками судів погодитись не можна.

Згідно із п. 15 Перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) , чинним на час укладення попередніх договорів, громадяни України - власники земельних часток (паїв) не вправі до 1 січня 2005 року продавати або іншим способом відчужувати належні їм земельні ділянки та земельні частки (паї).

Відповідно до Закону України від 6 жовтня 2004 року "Про внесення змін до Земельного кодексу України" (2059-15) , мораторій на продаж земель указаної категорії продовжено до 1 січня 2007 року, протягом якого й було укладено спірні договори купівлі-продажу земельних ділянок, на що судами не звернуто уваги.

Згідно із ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Угоди, укладені з порушенням встановленого законом порядку купівлі-продажу, дарування, застави, обміну земельних ділянок, визнаються недійсними за рішенням суду (ст. 210 Земельного кодексу України).

Вирішуючи спір, суди зазначених вимог закону не врахували, у порушення вимог ст. ст. 212- 214 ЦПК України не з’ясували належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог; чи діяв мораторій на відчуження земельних ділянок на час укладення сторонами оспорюваних правочинів та чи розповсюджувався він на правочини укладені між сторонами; які правовідносини сторін випливають з установлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, що має суттєве значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 березня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 22 червня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.